65-річний Ганс-Лотар Домрезе (Hans-Lothar Domröse) до свого рішення піти у відставку в 2016 році був одним з найбільш високопоставлених генералів Бундесверу. Серед іншого він служив у генштабі німецької армії, очолював міжнародні сили в Афганістані та був командувачем Об'єднаних сил НАТО в нідерландському Брюнсумі. У розмові з DW Домрезе розповів про конфлікт на Донбасі, наслідки відмови російської авіакомпанії перевозити вантажі для НАТО та небезпеку зіткнення США та Росії.

DW: Ізраїль знову й знову завдає ударів по цілям в Сирії, де перебувають російські війська. У квітні США, Франція і Великобританія випустили ракети по сирійським об’єктам, звинувативши Дамаск в застосуванні хімічної зброї. Тоді багато хто на Заході боявся прямого воєнного зіткнення США та Росії. Чи великою була небезпека?   

Ганс-Лотар Домрезе: Думаю, тоді небезпеку перебільшили. (…) З росіянами все дуже чітко узгодили. Росія навіть уточнила кількість ракет, що були випущені. А це означає, що вони ввімкнули свої радари, але перервали зв’язок з пусковими установками, щоб нічого не сталося. Узгодження відбулось успішно.

Російська авіакомпанія "Волга-Дніпро" нещодавно оголосила про те, що з 2019 року не продовжуватиме контракт на особливо важкі та великогабаритні авіаперевезення для НАТО в рамках програми SALIS. Раніше вона виконувала цей контракт спільно с українськими "Авіалініями Антонова", які тепер пропонують свої послуги окремо. Що означає вихід росіян для Альянсу та Бундесверу?   

Програму спеціально запустили, щоб в кризових ситуаціях не залежати від ринку. Якщо російська фірма припиняє співробітництво, нам бракуватиме величезного літака Ан-124, на якому можна переправляти вертольоти, танки, гаубиці. Доведеться шукати нові можливості на ринку, орендувати інші літаки. Усе, що можна купити, Захід зможе оплатити. Це неприємно, але питання можна вирішити грошима. До кінця року ще є час.

Наскільки Бундесвер залежить від таких великих транспортних літаків, як Ан-124? Адже новий європейський військово-транспортний літак А400М не може з ним зрівнятися за вантажопідйомністю.

Це правда, не може зрівнятись, навіть якби він у нас був (поставки почались, але із затримкою. - Ред.). Щоб вертоліт вмістився в А400М, його доведеться розбирати на дрібні частини. Можна використовувати американський літак С-17, який має більшу місткість, або інші варіанти. Тобто повної залежності немає. Коли потрібно було швидко відправити кудись великий контингент, як в Малі на Заході Африки, де була розгорнута місія ООН, ми з задоволенням користувалися послугами "Антонова".

Ви особисто мали справу з "Русланами", наприклад, в Афганістані?

Так, це було чудово. Це скромні машини, такі собі роботящі конячки. Це ідеальний літак для наших потреб, тому ми й запустили програму SALIS. Це у будь-якому випадку важка втрата, але її можна компенсувати грошима.

Після анексії Криму у відносинах між НАТО та Росією стався поворот, Альянс розмістив війська на сході Європи, яка остерігається Росії. Проте російські літаки продовжували перевозити для НАТО військові вантажі. Вам не здається це дивним?

Так, деякі речі - дивні. Діють санкції, але торгівля з Росією триває. З моєї точки зору, абсолютно зрозуміло, що НАТО й Захід не мають наміру нападати на Росію. Не скажу, що Путін має намір напасти на нас. Але у 2014 році російський уряд порушив кілька міжнародних угод, був анексований Крим, а на сході України у них більше танків, ніж у Бундесверу. Тому відносини з НАТО і Заходом стали прохолоднішими. Це зрозуміло, бо Росія повернула війну в Європу.

Росія форсує поставки сучасних зенітно-ракетних систем С-400 члену НАТО Туреччині. Які наслідки це може мати для Альянсу?

Туреччина інтегрована в систему ППО НАТО, все пов’язано через комп’ютери. Російські С-400 не можна інтегрувати в натовську систему. Це як вогонь і вода, вони несумісні. Сам по собі цей комплекс вважається хорошим, але він стане частиною національної системи ПРО, а не натовської. У такому разі в нас буде "дірка" в захисному щиті НАТО на кордоні Туреччини. Я б так не вчинив, але це рішення Туреччини.

Нещодавно ви сказали на одному ток-шоу, що в останні роки адміністрації президента Обами на полях Мюнхенської конференції з безпеки США та Росія вели перемовини щодо врегулювання в Сирії. Що вам відомо про це?

Це було три роки тому, йшлося про перехід від припинення вогню до мирної угоди в Сирії. Тоді, наскільки я пам'ятаю, ми були на порозі досягнення домовленості. Один з аргументів полягав у тому, що якщо Росія не підтримає угоду, то залишиться в Сирії одна, а ми - США, Захід - звідти підемо. Насправді НАТО в сирійському конфлікті не задіяний, а опікується протистоянням з ІД.

Якщо Захід повністю згорне свою військову присутність у Сирії, залишиться тільки Росія. І їй самій доведеться все відбудовувати. Не думаю, що це в інтересах Москви. Ми ж бачили тристоронню конференцію - Іран, Туреччина й Росія. Усі три країни - сторони воєнного конфлікту. Окрім спільних фотографій інших досягнень на цій конференції не було. Якщо ми всі хочемо, щоб Сирія збереглася в своїх кордонах, потрібен масштабніший механізм під егідою ООН, а це - Женева.

Де ви бачите найбільшу небезпеку конфронтації між Росією і НАТО? Після 2014 року на Заході побоювалися такого зіткнення у Східній Європі, тому там розмістили військовий контингент, зокрема німецький підрозділ у Литві. Як ви оцінюєте ситуацію зараз?

Я не думаю, що росіяни нападуть на країни Балтії. З військово-технічної точки зору, вони можуть це зробити, бо йдеться про невеликі країни. Але навіщо? Там немає нафти, вихід до Балтійського моря Росія має. Це стало б сумнівним досягненням, а втрати були б величезними і ще ризик Третьої світової війни. Не думаю, що президенту Путіну та його радникам подобається така ідея. Тож там, в країнах Балтії, ситуація стабільна.

Але кривава рана - це Україна. На перемовинах у Мінську Німеччина обрала правильну позицію, коли сказала, що давайте доб’ємося припинення вогню на сході, а питання Криму винесемо за дужки, нехай цим займаються наші діти. Проте на сході України досі немає миру. Україна досі не контролює значну частину свого кордону з Росією. Це - відкрита рана. Якщо конфронтація в Європі й можлива, - а я вважаю Україну частиною Європи, - то саме там я бачу найбільшу небезпеку. На лінії розмежування може статися неконтрольована ескалація, що, у свою чергу, може мати ширші наслідки з залученням США.

Попри це, я налаштований оптимістично. Нам - Заходу, НАТО - вдасться вийти на конструктивний діалог з Росією, якщо ми скажемо, що наша мета - щонайменше докласти зусиль задля збереження миру. Крім того, в економічній співпраці також краще працювати один з одним, а не один проти іншого.