Deutsche Welle: пане Ціллікенс, у вересні 2009 року Ви відкрили і очолили в Донецьку перше генеральне консульство Німеччини в Україні. З яким настроєм ви залишаєте Україну через чотири роки перебування тут?

Клаус Ціллікенс: Прощатися – завжди трошки сумно. Водночас, настрій гарний, генконсульство успішно працювало над важливими проектами і є досягнення. Спочатку нас критикували, ну навіщо потрібно Генконсульство, якщо не відкриває візи, утім наразі я радий, що такі послуги у німецькому візовому центрі, завдяки і нашим зусиллям, з’явилися для всіх бажаючих. І для нас дуже важливо, щоб кількість подорожуючих до Німеччини зростала. Чотири роки в Донецьку - це був особливий період мого життя і гарний шанс для професійних втілень.

Який проект ви назвали б найбільш успішним, а який, навпаки, найменш вдалим?

Однозначно постанова опери Вагнера "Летючий голландець" – найбільш успішний проект. Це наша спільна з Донецьким оперним театром реалізація мрії. Вперше опера Вагнера виконувалася в Україні німецькою мовою. Ми показали, як класику можна зробити сучасною. Наразі театр з цією постановою готується до гастролей в Одесі та Львові, у листопаді вже розпочнуться гастролі за кордоном.

Я також можу зазначити, що наш екологічний проект "Чисте повітря" (проект з поліпшення екології Маріуполя) рухається повільніше, ніж ми очікували. Проблема полягає, на мій погляд, у тому, що наші партнери в Маріуполі – це і металургійні підприємства, і місцеві органи влади - не настільки, як ми, впевнені, що щирість - це щось позитивне. І що ми щиро пропонуємо заходи, які усім можуть бути корисними.

Генконсульство запропонувало низку важливих проектів для регіону. Що заважає активніше втілювати їх в життя?

Інвестиційний клімат в Україні - не найкращий. Але бачимо велику необхідність модернізувати виробництво, ми можемо надати наш досвід, щоб покращити якість продукції, зробити її конкурентною, сприяти створенню нових робочих місць. Аби переймати німецький досвід, спочатку потрібно створити некорумповані структури, комплексні органи управління та планування. Звичайно, це стосується рівня відповідальності конкретних чиновників і політиків. Але в цілому я відчув, що існує інтерес до співробітництва. Ми думаємо, що визначили теми, які тут всім цікаві і можемо вам у цьому передати наш досвід, зокрема, досвід Рурського регіону, який мав колись такі ж проблеми, які сьогодні є в Донбасі. Наші перспективні проекти стосуються видобутку метану з вугільних родовищ, використання енергії шахтних вод, озеленення териконів.

Як ви оцінюєте просування структурних реформ на Донеччині?

Економічні реформи втілити в одному регіоні чи місті складно, це має бути загальнонаціональна політика. У цьому плані я б зазначив, що я фундаментальних реформ не побачив. Мені здається, що інколи не вистачає бажання визначити, а потім втілити реформу. Я б хотів зауважити, що на мій погляд, це не провина місцевих органів. Навіть якщо вони знають, що потрібно робити, то не можуть самостійно це вирішувати, тим більше в умовах обмежених коштів, які вони отримують з центру. Якщо ми говоримо про відсутність реформ - це справа Києва. Відсутність реформ заважає розвитку країни. Соціальна сфера, на мій погляд, виглядає дуже проблематичною. Для вирішення соціальних проблем потрібне зростання економіки, якого фактично немає. Це дійсно болюче питання, особливо для сходу України. Навіть при оптимістичних сценаріях, очікується суттєве скорочення робочих місць. Тому звичайно, потрібно думати, як і чим можна компенсувати ці скорочення.

Як змінилася політична ситуація в Україні за ті роки, що ви тут працюєте?

У плані розвитку демократії я бачу, на жаль, більше мінусів, ніж плюсів. Водночас, хотілося б зазначити, що громадянське суспільство в Україні існує, є політичний вибір, є ЗМІ. І сподіваюсь, що країна буде розвиватися демократичним шляхом. Я оптиміст в цьому плані.

З чим буде пов’язана Ваша нова робота, і хто стане Вашим наступником в Донецьку?

Поки всі формальні процедури не завершені, прізвище нового генконсула я не можу назвати. Стосовно моєї подальшої роботи: я переїжджаю до Берліна. У міністерстві закордонних справ мені довірили департамент, який займається підтримкою німецьких підприємств за кордоном. Наші головні партнери в економічному плані – це Китай, Росія, Бразилія. Водночас, я не виключаю, що подальша робота, можливо, буде пов’язана також і з Україною. Тут я відчував себе абсолютно комфортно, люди мені допомагали. І в міністерстві, і в посольстві в Києві, і друзям я кажу: мені жити і працювати в Донецьку було цікаво.