„..Ми перебуваємо в дослідному господарстві Каркендам. Спочатку я покажу вам приміщення, де корови теляться”, - каже Георг Талер, професор Кільського інституту тваринництва. І просить відвідувачів натягнути на взуття спеціальні поліетиленові пакети.

„Хто знає, збудники яких хвороб поприлипали до наших підошов, - веде далі фахівець, - тут працюють із надто цінним генетичним матеріалом, аби ризикувати. На нашій фермі 130 корів. Здебільшого – первістки голштинської. За молочною продуктивністю, ця порода побила майже всі світові рекорди. Не дивно, що вона найпоширеніша в Німеччині. На сьогодні зареєстровано понад півтора мільйона племінних голів голштинської худоби. Жодна інша країна не має такої великої бази для селекційної роботи.”

Рекордсменкам завжди спекотно

На північ Німеччини, в Каркендам привозять найперспективніших телиць із різних федеральних земель. Після обов’язкового карантину на тварин чекають райські умови: безприв’язне утримування в світлих просторих корівниках, м’які підстилки з товстого шару тирси, скрізь сухо, чисто...

Але щоб до кінця життя мати такий комфорт, кандидатки повинні довести, що вони справді належать до елітного класу маточного поголів’я: бо одна справа мати цінні гени, інша – передавати їх потомству. „У голштинських корів воно вперше з’являється в 26-28 місяців, - розповідає Георг Талер. - Відразу після народження телят переводять на двір, у так звані „юрти”. Ці невеличкі пластмасові будиночки надійно захищають від вітру та опадів. Усередині завжди сухо, й це найголовніше, бо холоду телята не бояться. Навпаки, на свіжому повітрі молодняк росте міцним і практично ніколи не хворіє. Хоч би як пильнували за гігієною в корівниках, загроза підхопити в такому ніжному віці якусь інфекцію все одно існує. Буде дуже прикро втратити теля, можливо, з унікальним набором генів.”

Не менш важливо й постійно добре провітрювати корівники, наголошує професор Талер. У високопродуктивної худоби молочних порід надзвичайно інтенсивний обмін речовин. Наче в спортсменів під час напруженого тренування. Таким коровам рідко буває холодно, їм завжди жарко. Близько 500 літрів крові повинно пройти крізь вим’я для синтезу одного літра молока. І що більше його дає рекордсменка, то сильнішим стає навантаження на серце. Тому з кожним селекційним успіхом воно дедалі збільшується в розмірі. Утім, як і самі тварини.

Молочні ріки...

Півстоліття тому корова червоної масті важила в середньому 450 кілограмів і, за найсприятливіших умов, давала 8-10 літрів молока на день. Сьогодні надої зросли принаймні вдвічі, а вага збільшилася до 750 кілограмів. „Професійне захворювання” молочної худоби - кульгання: від природи ратиці не розраховані на таке велике вим’я, й тому вони деформуються, стираються, запалюються. Розхльобувати такі проблеми доводиться фермерам. Селекціонерів турбує одне: продуктивність і ще раз продуктивність.

„Уже є елітна худоба, спроможна давати близько 15 тисяч літрів молока на рік, - каже Георг Талер. - Чи існує певна фізіологічна межа, за якою подальші вдосконалення неможливі, поки що не наважується спрогнозувати жоден з експертів. У деяких публікаціях, наприклад, згадується, що в США вивели корів, від яких отримують цілих 20 тисяч літрів молока за одну лактацію. Коли це стане нормою для звичайного поголів’я й чи стане взагалі, сказати важко. Однак тенденція простежується чітко: впродовж минулих трьох десятиліть середня продуктивність великої рогатої худоби молочних порід щороку зростала на 100 кілограмів.”

Однакові гени: гра з вогнем

Завдяки ретельному селекційному відборові важчають і корови та бики, яких вирощують на м’ясо. У середньому - на півтора кілограма щороку. Бажану спадковість гарантують штучне запліднення та масове використання генів бугаїв-поліпшувачів. Георг Талер: „Відомі випадки, коли від осіменіння спермою одного бика народжувалося понад 100 тисяч телиць. Тобто кільком поколінням корів по батьківській лінії передавався той самий набір генів. За такої системи м’ясна продуктивність худоби звичайно підвищується, на тарілках споживачів з’являється більше біфштексів, але в сенсі збереження генофонду – це гра з вогнем. Біологічне розмаїття необхідне не тільки в дикій природі, а й сільському господарстві. Обмежений генетичний ресурс означає появу нових спадкових хвороб, спалахи епідемій незрозумілого походження. Що й підтверджують події останніх років...”

„Гібридні лінії” та конкуренція

Курчата-бройлери досягають ваги в два кілограми за якихось 34 дні. Не лише завдяки спеціальним кормам, а знову ж таки завдяки „правильним” генам. В індичок 60 відсотків маси тіла становлять стегна та грудинка, бо ці частини найліпше продаються. Дві третини свого життя птахи проводять у лежачому стані, тому що ходити їм важко. Завелика вага заважає індикам розмножуватися, отже без штучного запліднення не обходиться й тут...

„Колись кожен селянин, кожен господар ферми був сам собі селекціонером, - розповідає ветеринарка Ільзе Келер-Ролефзен, засновниця спілки „Ліга пастуших народів”. – Сьогодні існує чіткий розподіл: промислові тваринницькі підприємства й птахофабрики спеціалізуються винятково на вирощуванні продукції. Селекційно-племінна робота – окрема галузь.”

Дуже прибуткова, надзвичайно могутня й яка не терпить конкуренції. Один із засобів запобігти їй - це так звані „гібридні лінії”. У них навмисно підмішують гени низькопродуктивних порід для того, щоб розведення на місці не мало жодного сенсу. „Мільйони курчат подорожують на суднах морями та океанами, бо продаючи лише готовий живий товар, кілька концернів зберігають свою монополію на генофонд, свою бізнес-таємницю, - пояснює Ільзе Келер-Ролефзен. - На нашу думку, це й було причиною блискавично швидкого поширення пташиного грипу, зокрема в Азії. Робітники не встигали виносити курей, індичок, качок, що, судорожно хапаючи повітря, падали одні за одними. За лічені дні величезні вольєри в азійських країнах спорожніли. Якби птахи не були настільки генетично схожі, вони не стали б такою легкою здобиччю для вірусу...”

...І половина всіх яєць

За даними Німецької спілки захисту тварин, 1850-го року одна курка-несучка давала в середньому п’ятдесят яєць. 1960-го – вже сто п’ятдесят, а сьогодні – майже три сотні. Але власники птахоферм воліють більшого: яйця – продукт стійкого попиту, а населення планети дедалі зростає.

„Генофонд, що дозволяє нарощувати виробництво, - це гарантований прибуток за будь-яких криз, - каже Ільзе Келер-Ролефзен. - У птахівництві склалася екстремальна ситуація. Умови на світовому ринку диктують дві фірми, яким належить генетичний матеріал, необхідний для поповнення популяцій несучок. Охорона підприємницької таємниці зайшла настільки далеко, що незалежні експерти навіть не знають, скільки порід цих курей сьогодні взагалі існує. Припускають, що їх усього чотири... ”

Доступними натомість є дані Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН: від промислових племінних ліній у цілому світі отримують половину яєць, дві третини молока, третину свинячого м’яса...

Автор: Ганна Філіпп

Редактор: Христина Ніколайчук