„Якщо я пишу, я змінюю світ - вже тим, що я пишу.”

Так говорив Генріх Белль про „мотиви” своєї творчості. Публічно розмірковувати про те, про що інші воліли мовчати - це, мабуть, те, що виділяє письменника на фоні його покоління, покоління, якому було, „про що мовчати”.

Генріх Белль народився в Кельні в рік Жовтневої революції. У школі він єдиний у своєму класі відмовився вступати в „гітлерюґенд”. Тим не менше, ще підлітком Белль потрапив в армію і шість років - з 1939 по 1945 роки - провів на фронті. Після року американського полону в 1946 він повернувся до рідного міста і почав писати. З 1951 по 1954 роки виходить три його романи, які поряд з книгами Ремарка стали класикою пацифістської літератури: „Де ти був, Адам?”, „І не сказав жодного слова” і „Дім без господаря”.

Белль активно працює журналістом та публіцистом, бере участь у письменницькому об’єднанні „Група 47”. Безглуздість війни та злидні перших повоєнних років він описує мовою простою і доступною, протилежною до напищеного стилю епохи націонал-соціалізму.

На межі 1950-1960 років виходять у друк два його основні твори - „Більярд опів на десяту” та „Очима клоуна”. А на початку наступного десятиліття виходить один з найвідоміших творів Белля - „Зганьблена честь Катарини Блюм” - про те, як бульварна преса перетворює на пекло життя людини. Цей камінь був скерований у конкретний „город” - медіаконцерн Акселя Шпрінґера.

„Говорячи про насилля, ми маємо на увазі насамперед фізіологічне, тілесне насилля - удари, стусани. Але насилля, яке здійснюють засоби масової інформації - газети, радіо, телебачення - іншого ґатунку. Це насилля над свободою думки.”

До середини 1970-х беллівська оцінка німецького суспільства стає вкрай критичною, загострюються і його політичні погляди. Він не приймає ідеологію зрілого капіталізму з його подвійною мораллю, симпатизує соціалістичним уявленням про справедливість. Він робить це настільки рішуче та публічно, що в якийсь момент стає фігурою офіційного осудження.

„Дивна традиція в нашій країні - не усвідомлювати, що може існувати статус критичної лояльності. Я є громадянином Федеральної Республіки Німеччина, я чесно сплачую свої податки. Тому я вважаю, що маю право час від часу критикувати розвиток нашого суспільства.”

Аж до своєї смерті Генріх Белль брав участь у суспільному житті на правах дисидента, який представляв протилежні до офіційної точки зору погляди. Ювілей Генріха Белля - черговий привід для того, щоб німецьке суспільство спробувало розібратися у своєму ставленні до класика. Це стало б найліпшою епітафією для письменника, який лаконічно сформулював свій творчий принцип як „бажання говорити правду”.