DW: Пане Расмуссен, за кілька тижнів закінчується Ваш п'ятирічний термін на чолі НАТО. Якими є Ваші особисті підсумки: завдання виконано?

Андерс Фог Расмуссен: У Європі я спостерігаю такий розвиток, який принаймні посилив фокус на НАТО й продемонстрував кожному, що нам потрібен дуже потужний Альянс, аби забезпечити ефективну оборону й захист наших союзників. Отже, в порівнянні з тим, що було п'ять років тому, сьогодні ми маємо значно потужніший, стрункіший, швидший НАТО.

Коли Ви як генеральний секретар НАТО передаватимете справи своєму наступникові, що Ви йому скажете? Які нині найбільші виклики для НАТО?

Найбільший виклик - посилення нашої спільної оборони. Адже нам доводиться мати справу з драматично зміненою ситуацією в сфері безпеки в Європі. Нелегальні військові дії Росії в Україні - для нас це застереження й нагадування, що не можна сприймати нашу безпеку, як щось саме собою зрозуміле. Таким чином найбільшим викликом для нас є зміцнення наших позицій, зміцнення нашої спільної обороноздатності, а це вимагає й більше інвестицій в нашу безпеку.

Хотілося б ще трохи поговорити про кризу безпеки в Європі. Відновлення зв'язків з колишнім супротивником Росією стало п'ять років тому однією з Ваших головних цілей. Це навіть стало Вашим виборчим гаслом. Де ж було допущено помилку?

Я все ще вважаю, що такий крок був правильним. Власне кажучи, ми намагались залучати Росію до конструктивної співпраці не лише впродовж останніх п'яти років, а впродовж усіх останніх двох десятиліть. І глибоко в серці я вважаю, що це було правильно. Я досі переконаний, що в багатьох сферах у нас спільні інтереси. Але: мушу констатувати, що російський хід мислення відрізняється від нашого. Попри те, що 2010 року ми вирішили налагодити справжнє стратегічне партнерство між НАТО й Росією, Росія повидить себе не як партнер. З російських військових документів ми бачимо, що росіяни дивляться на НАТО, як на ворога. І все ж таки, я гадаю, що залучати Росію було правильно. Ми повинні, однак, усвідомити, що Росія дивиться на це інакше, і ми на це відреагуємо.

Оцінюючи нову ситуацію, як би Ви змалювали роль Росії - це стратегічний конкурент чи новий старий ворог?

У будь-якому разі це не партнер! З російських доктрин ми бачимо, що Росія розцінює нас як ворога. 1997 року ми скликали Раду Росія-НАТО, ми зафіксували, що не дивимось одне на одного, як на ворога, і не застосовуватимемо силу одне проти одного. Але тепер на прикладі України ми бачимо, що Росія відкрито порушує всі ці основоположні принципи. Думаю, що в майбутньому нам потрібно все переосмислити й виступати відносно Росії з позиції сили й одностайності.

У НАТО нині точаться дискусії навколо того, власне, яких заходів слід ужити. Чи вважаєте Ви, що в таких країнах, як Польща, або державах Балтії варто розмістити потужні бойові підрозділи?

Ми від самого початку однозначно заявили, що залишаємось вірними рішенням Ради Росія-НАТО від 1997 року. Ми сподіваємось, що й Росія виконуватиме свої зобов'язання в рамках Ради. Я не сумніваюсь у тому, що нам потрібна більш видима військова присутність на всій території НАТО, також на території наших східних союзників. Але, що б ми не робили, все відбуватиметься в рамках рішень Ради Росія-НАТО.

Попри те, що Росія відкликала рішення від 1997 року?

Формально рішення не відкликані, але ви маєте рацію: Росія в найбезсоромніший спосіб знехтувала цими рішеннями. Це, однак, не змінює нашу позицію стосовно того, що ми виступаємо за міжнародний порядок, в якому всі дотримуються визначених правил, а також за впорядкований режим безпеки на євроатлантичному просторі. Ми орієнтуємось на принципи, які були визначені Радою Росія-НАТО, і заходи, до яких ми вдаватимемось, теж орієнтуватимуться на них.

У мене складається враження, що НАТО намагається знайти новий довгостроковий підхід до Росії. Що могли б порадити Ви? Чи варто НАТО дотримуватись стратегії військового стримування?

Я не вірю в стримування. Я знаю, що Росія побоюється, що НАТО намагається взяти її в кільце. Але це зовсім не так. Це не відповідає дійсності. Більше того, НАТО не є загрозою для Росії. Я помітив, що нашу політику відкритих дверей і розширення Росія сприймає як загрозу. Але ж це зовсім не так. Ми керуємось фундаментальними принципом, що кожна країна має право сама визначати, яку політику безпеки вона прагне проводити і з ким вступати в союзи. Навіть Росія погодилась з цим принципом. Від розширення НАТО та Європейського Союзу мала зиск і сама Росія, оскільки таким чином ми створили зону стабільності, миру і добробуту в Східній і Центральній Європі. Якщо подивитись на торгівлю й інвестиції, загалом на економічні дані, тоді ви побачите, що Росія справді виграла від такої зони стабільності й добробуту.

Західні військові експерти й надалі намагаються підшукати правильне визначення діям Росії в Україні. Говорять про гібридну війну. Що це означає?

Це комбінація традиційних військових дій і швидше прихованих військових операцій, поєднаних із сучасними інформаційними, а точніше дезінформаційними операціями. Це ми чітко могли спостерігати в Криму. Там ми бачили, наприклад, "зелених чоловічків", національну приналежність яких визначити було неможливо. У Криму це була своєрідна прихована військова операція, яку супроводжувала, я б сказав, справжня пропагандистська війна. Після цього провели, як я би сказав, фальсифікований референдум. І все завершилось нелегальною анексію Криму. Це новий спосіб ведення війни. Ми називаємо це гібридна війна, оскільки йдеться про поєднання відомих і нових методів.

У мене склалось враження, що НАТО виявився досить непідготовленим до такого нового методу ведення війни. Чому?

Звичайно, тепер ми стали розумнішими. Мушу визнати, для нас виявилось несподіванкою те, що Росія порушить усі фундаментальні принципи Ради Росія-НАТО і свої міжнародні зобов'язання. Ми очікували від Росії, що вона поважатиме основні принципи. Впродовж останніх 20 років ми виходили з того, що Росія розділяє наші погляди стосовно того, що нам потрібен визначений міжнародний порядок і впорядкована система безпеки. Тепер ми бачимо, що вони дивляться на це інакше. Отже, ми повинні відреагувати на таку нову ситуацію.