DW: На останньому засіданні Ради міністрів Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) країни-учасники були єдині в тому, що військового виходу з кризи в Україні немає. З іншого боку, обидві супротивні сторони, здається, не можуть досягти реального припинення вогню. Як подолати таку розбіжність?

Ламберто Заньєр: Ми вже побачили покращення ситуації на місці. Так, за останні місяці були численні порушення режиму припинення вогню, але останніми днями ситуація покращилась, що додає нам оптимізму. Для ОБСЄ ключовими питаннями залишаються виконання політичних домовленостей, які були досягнуті в Мінську, та роль тристоронньої контактної групи. На першому плані виконання режиму припинення вогню, а також складання зброї, обмін полоненими тощо. У нас є люди на місці, які співпрацюють з обома сторонами та контролюють втілення домовленостей. Результативне припинення вогню створило би простір для подальших домовленостей.

Вісім місяців тому міністри закордонних справ України, Росії, США та ЄС висловили повну підтримку вашій місії на спільному брифінгу. Але після того ми були свідками серйозного застосування сили. З якими перепонами доводиться мати справу ОБСЄ на шляху мирного врегулювання конфлікту?

Ми не можемо примусити до миру, ми можемо лише створити умови для нього. ОБСЄ працює на двох рівнях: політичному та локальному, тобто відповідно до мандату, спостерігаємо на місці подій та звітуємо. Але ми не маємо прямого контролю над застосуванням зброї. Ключові гравці мають вплив на місцях, і вони повинні будуть зіграти в цьому свою роль. ОБСЄ може сприяти деескалації, але співпрацювати на цьому шляху мають самі гравці.

Німецький дипломат Вольфґанґ Ішинґер, який виступає посередником в питаннях України, сказав, що всі сторони мають знайти рішення, завдяки якому ніхто не виглядатиме приниженим. Що це могло би бути за рішення?

Я не можу пропонувати рішень. Але я погоджуюсь з Ішинґером. Основний пункт міжнародних переговорів - знайти конструктивне рішення, яке би дозволило обом сторонам рухатись вперед, не будучи приниженими.

Важко уявити таке рішення. Ніхто не очікує від президента Путіна, що він поверне Крим українцям.

Питання Криму стоїть на порядку денному. І очевидно, що воно не просте, враховуючи такі великі непорозуміння. В контексті ОБСЄ, це питання постає регулярно.

Раніше ви представляли в Косово Організацію Об'єднаних Націй. Колишня сербська провінція - це один із прикладів замороженого конфлікту, вирішення якому не можуть знайти от уже 15 років. Чи може Україна та особливо Крим стати наступним таким прикладом?

На початку замороженого конфлікту ніхто не може сказати, чи він залишиться таким, чи ні. Але в цьому випадку є певні ознаки, які натякають на те, що проблема може постати знову через деякий час. І це непокоїть.

Окрім воєнного конфлікту на сході України, точиться також фінансова війна, в якій як зброя використовуються санкції. Як це впливає на мирні переговори?

Ці санкції справляють вплив, так само як інші фактори у цій кризі, з якими ми маємо справу. Вони посилюють розкол, який ми також маємо в рамках ОБСЄ. Одні країни-учасники ввели санкції, бо вони дуже сильно переконані, що Росія, інша країна-учасник організації, об’єкт цих санкцій, порушила деякі фундаментальні принципи.

Чи ви погоджуєтесь з тим, що будь-яке дипломатичне рішення має включати в себе відмову від санкцій?

Санкції - це не частина політики ОБСЄ, і вони не обговорюються в організації. Свою оцінку мають давати країни, які вдалися до цих засобів.

Сербія очолить ОБСЄ в 2015 році. Белград часто критикували за його близькі відносини з Росією. Але деякі експерти та політики вважають, що Європа має використати ці хороші відносини з обома сторонами - Заходом та Росією, - щоб знайти вихід з кризи. Чи погоджуєтеся ви, що президентство Белграда в ОБСЄ може пришвидшити цей процес?

Я погоджуюсь, що мати з усіма хороші відносини допомагає. Цього року ми бачили, як Швейцарія, яка позиціонувала себе як нейтральна країна між обома сторонами, намагалася знайти вирішення проблеми. Це було не легко, з обох боків сипалися скарги, але водночас саме це створює простір для співпраці. Як на мене, Сербія це щось подібне. Вона сильно зацікавлена в європейській перспективі та має традиційно хороші відносини з Росією. Це позитивні елементи, які дозволять Белграду відігравати роль чесного посередника. Звісно, Сербія також має досвід локального конфлікту та його наслідків. Вона вивчила деякі тяжкі уроки, ці знання тепер можна застосувати в іншій ситуації.