У той час, коли інші грали у футбол, Девід Ґерретт вчив ноти. І репетирував, репетирував, репетирував. Вже у восьмирічному віці народжений в Аахені син американської балерини і німецького юриста грав з відомими на весь світ симфонічними оркестрами. У 13 років він виступав разом з Єгуді Менухіном, брав приватні уроки в легендарного скрипаля Іцхака Перлмана. Сьогодні він - зірка світового масштабу. Після 4 вересня, коли йому виповниться 30, він, можливо, нарешті остаточно позбудеться лейбла «скрипаль-вундеркінд». Адже Девід Ґерретт став тим, хто він є, не пливучи за течією. У 17 років він послав усіх своїх наставників і добродіїв «куди подалі» і пішов власним кар’єрним шляхом.

Авторитарні батьки і паралельний світ

Все своє дитинство і юність Ґерретт провів, немов у «паралельному світі». Батьки і вчителі старанно відгороджувати юного скрипаля від музичної реальності. В його світі існували лише Бах, Бетховен та Шостакович. Коли він відкрив для себе сучасну музику, зокрема, Queen, конфлікт з батьками був запрограмований. Ситуація ускладнювалася тим, що батьки змалку виступали менеджерами Девіда. Пізніше скрипаль зізнався, що його юність пройшла під постійним диктатом: «ти мусиш, мусиш, мусиш». «Це було стовідсоткове маніпулювання ззовні: що і де грати, що казати в інтерв’ю», - пригадує Девід.

Ставши повнолітнім, Девід Ґерретт плюнув на все і пішов з дому якнайдалі. Він поїхав здобувати вищу музичну освіту до Нью-Йорка. За навчання у престижній Juilliard School Девід заплатив сам. 33 тисячі євро він подужав, працюючи після пар бібліотекарем та граючи вечорами на вулиці. Деякий час він навіть підробляв у модельному бізнесі.

Нове життя за океаном

За океаном музикант почав нове життя. Відтоді він сам вирішує, що грати і де виступати. Він – сам собі менеджер. 2007 року збірник «Віртуозо» став його першим справжнім успіхом у новому амплуа. Грати Моцарта у сучасному аранжуванні та адаптувати до скрипки Майкла Джексона Ґерретта надихає бажання знайти спільне коріння у музиці різних епох. А ще – бажання відрити скрипку молодому поколінню. «Я хочу, аби молоді люди не «напрягалися» на концертах, не почувалися «не в своїй тарілці». Гадаю, класична музика протягом останніх десятиліть дуже страждала від того, що її відмежовували від сучасних процесів», - зауважує музикант. Аби підкреслити між традиціями і сучасністю Ґерретт грає сучасні композиції, зокрема, на скрипці Страдиварі 1716 року.

Грати Баха «по-сучасному», стоячи на сцені у протертих до дірок джинсах – це справжній Девід Ґерретт. А не той, якого муштрували батьки. Ще в дитинстві, пригадує Девід, його завжди дивувало те, що він завжди був наймолодшим у залі. «Що ти тут робиш?», - запитував себе юний скрипаль. «Ти вчишся на професію, яка приречена обслуговувати тих, кому за шістдесят. Мені це було нецікаво», - пригадує Девід. Сьогодні на його концертах можна побачити і дідусів у смокінгах, і студентів у кедах і з пивом у пластиковому стаканчику. А головне – він став сам собою.

Євген Тейзе/Роман Гончаренко/dpa, inw