У червні, під час візиту до Києва, єврокомісар з питань політики розширення та добросусідства Йоганес Ган офіційно дав старт Антикорупційній ініціативі ЄС (EUACI). Ця ініціатива допомагає розбудовувати інституційні спроможності нових антикорупційних органів України, тісно співпрацює з комітетом Верховної Ради з питань запобігання та боротьби з корупцією, регіональною владою, а також підтримує діалог з неурядовими організаціями та журналістами, які ведуть антикорупційну діяльність.

Які саме тенденції в боротьбі з корупцією української влади непокоять Євросоюз і чому не варто судити про успіхи роботи антикорупційних органів із гучних заголовків, DW розповіла очільниця EUACI, екс-міністерка закордонних справ Грузії Ека Ткешелашвілі.

DW: Пані Ткешелашвілі, який бюджет і термін дії очолюваноъ вами ініціативи?

Ека Ткешелашвілі: Бюджет становить майже 16 мільйонів євро на три роки. Після цього ЄС оцінить результати нашої діяльності і вирішить, чи продовжувати нашу місію. Було б добре, якби за ці три роки боротьба з корупцією в Україні йшла б настільки успішно, щоб ця проблема зникла. Однак це доволі нереалістично, оскільки корупція - це явище, яке дуже важко здолати. Гадаю, що, попри відчутні результати, через три роки ми матимемо ще багато роботи. І Євросоюз залишатиметься і надалі поруч з Україною у цій боротьбі.

Під час останнього візиту до Києва очільник Transparency International заявив, що українська влада демонструє мінімальні результати антикорупційної боротьби, бо досі жоден з найгучніших корупційних скандалів не завершився тюремним ув'язненням. Ви погоджуєтеся з цією думкою?

Антикорупційна боротьба - складне комплексне поняття. І їй важко давати чорну або білу оцінку. Оцінювання можливе лише в кінці пройденого шляху. А Україна стоїть лише на його початку. Я розумію, що українська громадськість прагне помітних ознак того, що правила гри в країні змінилися. Я часто чую, що в Грузії, наприклад, корупція була викорінена за короткий час. Але Україна набагато більша за розмірами країна і має ширший спектр проблем, ніж Грузія. Зараз ми перебуваємо на тому етапі, коли антикорупційна боротьба не завжди дає гучні заголовки для новин, але робиться багато важливого для інституційного розвитку антикорупційних органів, які для того, щоб показувати результати, мають бути професійними та дієвими. На це потрібно більше часу, ніж сподівалися українські громадяни. Тому важко оцінювати досягнення антикорупційної реформи лише з того, скільки корупціонерів вже сидять у тюрмі. Адже цикл кримінального розслідування корупційних справ має свій власний темп. Проблема, яка наразі викликає у нас найбільшу стурбованість, - відсутність прогресу у створенні Антикорупційного суду. Минулого року було ухвалене рішення про створення Антикорупційного суду у рамках реформи судової системи, але відтоді прогрес у цьому питанні був обмежений. І це та ланка, відсутність якої створює серйозний виклик для антикорупційної боротьби і труднощі для таких органів, як Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціальна антикорупційна прокуратура (САП). 

Які ще тенденції в антикорупційній боротьбі в Україні викликають занепокоєння в Брюсселі?

Належне функціонування Національного агентства з запобігання корупції (НАЗК) - це та сфера, до якої прикута пильна увага ЄС. Відтоді, як в Україні була запущена система електронного декларування доходів державних чиновників, ми бачили мало прогресу в діяльності НАЗК. Безперечно, такий рівень прозорості, який надає е-декларування, дуже важливий. Але ми зараз на тому етапі, коли треба продемонструвати користь цієї системи, яким чином ці дані можуть бути використані для того, щоб встановити джерела прибутків чиновників і визначити, як вони можуть бути покарані за неправдиву інформацію в е-декларації.

Вас не турбує, що останнім часом українська влада намагається взяти під політичний контроль НАБУ?

Відбувається процес, у ході якого новостворені інституції та влада вчаться співіснувати. Для правоохоронних органів необхідний час, щоб усвідомити суть діяльності НАБУ і САП та їх незалежність. А політичні гравці мають зрозуміти, що це не просто якісь декларативні органи, а що вони дієво боротимуться з корупційною безкарністю в країні. Звичайно, не можна говорити, що в цьому процесі не криється жодних небезпек, а незалежність новостворених антикорупційних органів - гарантована і застрахована. Проте треба пройти цей період, щоб всі зрозуміли, що зміни в країні незворотні і назад дороги немає.

Як ви пояснюєте високий рівень корупції в Україні? Багато хто схильний приписувати це радянському минулому, дехто -  національному менталітету.

Я не вірю в теорії про закладену в ДНК нації терпимість до корупції. А коли йдеться про радянську спадщину, то проблема полягала передусім у тому, що суспільство і держава були надто відірвані одне від одного. У Радянському Союзі ніхто не вважав, що дурити систему - це погано. Навпаки, той, хто міг обманути державу, вважався ледь не героєм. Тож аби це змінилося, необхідна зміна поколінь, утвердження нового етичного підходу до корупції. Бо зараз ми не в тій ситуації, коли, дурячи власні державу і систему, ти робиш добру справу.

Чи бачите ви якісь подібності в антикорупційних процесах Грузії та України?

Для Грузії і для України боротьба з корупцією - це основа національної безпеки. Проти наших двох країн відбулася агресія збройних сил РФ, і чим більше ми будемо послаблені корупцією, тим ліпше це буде для Росії. Тож якщо ми дбаємо про національну безпеку, то повинні дбати про боротьбу з корупцією. Інша подібність, яку я помітила, це наполегливість українців, які не хочуть миритися з корупцією. Люди говорять про це не лише на кухнях, не плекаючи надії, що корупція може бути подолана. Вони знають, що заслужили на зміни. Саме громадськість підштовхує владу більш ефективно боротися з корупцією. Я як колишній політик добре знаю: якщо суспільство стежить за кожним твоїм кроком і вимагає результатів, це тримає тебе у формі.