Deutsche Welle: Петра Порошенка обрали президентом України за важких часів у травні 2014 року, незадовго після анексії Криму та початку військового протистояння на Донбасі. Що би Ви віднесли до його найбільших успіхів за п'ять років у президентському кріслі?

Юлія Блезіус (Julia Bläsius): На мою думку, він має два найбільші успіхи. Передусім це те, що він вивів країну на надійний курс західної інтеграції - на зближення з ЄС та НАТО. Це він підписав угоду про асоціацію з ЄС після тих турбулентних післяреволюційних часів, він увесь цей час підтримував тісний зв'язок із західними партнерами, передусім із ЄС. І, зрештою, це він потурбувався про те, щоб це зближення з ЄС та НАТО було прописано у Конституції України, завдяки чому це стало ще більш самозрозумілим, а зійти з цього курсу буде набагато важче.

Інший успіх - це те, що за президентства Порошенка було запущено більше реформ, ніж будь-коли раніше. Деякі з них він досить успішно просунув, такі як децентралізація, реформа поліції, запровадження відкритої системи тендерів на бюджетні проекти ProZorro. І навіть у сфері боротьби з корупцією він зробив перші кроки, серед яких створення Національного антикорупційного бюро. Хоч тут він і не довів багато розпочатих справ до кінця. Але загалом підсумок реформ виглядає кращим, ніж у попередні роки.

Напередодні президентських виборів з боку країн Заходу, зокрема, і Євросоюзу та Німеччини, не видно жодних ознак того, щоб там підтримували когось із альтернативних кандидатів на посаду президента України. Порошенко - єдиний, на кого на Заході покладають надії?

Я думаю, що на Заході на даний момент просто дуже-дуже обережні. У президентських виборах в Україні бере участь неймовірна кількість кандидатів, що робить весь політичний ландшафт дуже заплутаним. Тому я думаю, що ніхто не хоче обпалити собі пальці чи поставити не на того. Крім того, дуже важко спрогнозувати, хто зрештою переможе. Я б не називала Порошенка тим, на кого покладають усі надії. Але він для Заходу є найбільш прогнозованим кандидатом, адже він так послідовно проводив цей курс на зближення із Заходом, через що можна виходити з того, що він його продовжить. Хоча й варто зазначити, що він дуже змінив свою риторику. П'ять років тому він був дуже відкритим, інтегративним кандидатом, який хотів вести країну на Захід. Сьогодні у фокусі передвиборчого дискурсу Порошенка перебувають такі аспекти, як армія, віра і мова, через що його риторика сприймається більш націоналістично. Тож тут варто бути обережнішим із тим, що стосується прогнозованості. Я не думаю, що він зійде з курсу на Захід, тим не менше, потрібно бачити зміни за останні п'ять років, передусім зміни, які стосуються його популярності у країні. Якщо 2014 року він виграв вибори вже у першому турі та й після цього мав підтримку на рівні до 75 відсотків, то сьогодні він не лише має не дуже хороші рейтинги з огляду на вибори, але він також кандидат із найвищим антирейтингом. І на це міжнародним партнерам також варто зважати.

Спостерігачі за подіями в Україні пам'ятають, як за часів президентства Віктора Януковича на Заході постійно виринала тема Юлії Тимошенко, особливо коли вона перебувала в ув'язненні. Із її звільненням пов'язували, зокрема, і підписання угоди про асоціацію України та ЄС. Сьогодні про неї майже не говорять на Заході. Чому до неї змінилося ставлення?

Я думаю, у цього є кілька причин. З одного боку - заплутаний політичний ландшафт в Україні. Тому міжнародні партнери дуже обережні в тому, щоб демонструвати особливу симпатію до того чи іншого кандидата. Юлія Тимошенко на Заході дуже відома. Відомо також, що вона має довгу й бурхливу політичну кар'єру, протягом якої коаліції та позиції постійно змінювалися. Це робить її менш передбачуваною для деяких спостерігачів. Тобто я б це назвала радше обережною стриманістю та спостереженням, ніж чітким дистанціюванням від Юлії Тимошенко.

На відміну від неї, про Володимира Зеленського на Заході мало що знають. Утім, саме йому нині віщують найвищі шанси перемогти на виборах. Ким цей кандидат є для Заходу, та на яке поводження з ним варто розраховувати?

Я думаю, що не лише для Заходу, а, зрештою, і для України є відкритим питанням, що станеться, якщо Зеленський насправді стане президентом. Він популярний тут, його знають, він відомий актор, але що ним керує політично і що він здатний буде реалізувати, питання абсолютно відкрите. Адже він почав свою політичну кар'єру з чистого аркуша, а його політична програма і те, що він каже публічно, на перший погляд, видається дуже добрим і логічним. Але, з іншого боку, не видно жодної загальної стратегії, яка б об'єднувала різні його вимоги, і навіть немає пріоритетів серед його вимог. Тому варто почекати, що з цього вийде. У будь-якому разі, треба ставитися до цього серйозно.

Думаю, є частина виборців, яка підтримує Зеленського, яка завдяки цьому телесеріалу ("Слуга народу". - Ред.) вірить, що він принесе в політику свіжі, нові ідеї, ідеї нового покоління. Але я думаю, що є так само багато виборців, для яких це голос протесту проти політичної еліти, до якої він, очевидно, не належить. Я не думаю, що він не має добрих намірів, але на основі того, наскільки нечіткими виглядають його плани, дехто думає, що це створює багато простору для впливу та маніпуляції. Через що наступне велике питання: хто буде входити до його найближчого кола, кого він візьме собі в команду, кого призначить найближчим радником? Адже від цього залежать, які концепції та ідеї домінуватимуть у його діяльності.

Ви згадали про нинішні еліти, до яких належить і чинний президент Порошенко. Ви назвали найбільші успіхи його президентства. А що, на Вашу думку, є його найбільшими невдачами?

Я думаю, що найбільша проблема - це те, що він не настільки послідовно займався питанням боротьби з корупцією. Так, він створив НАБУ, але другий крок - створення незалежного антикорупційного суду - тривав дуже довго. Він був зроблений лише внаслідок великого тиску з боку Міжнародного валютного фонду, а робота суду має розпочатися лише після виборів. Причому питання того, хто гратиме в ньому першу скрипку, залишається відкритим. Крім того, те, що антикорупційні активісти досі перебувають у великій небезпеці, а вбивство херсонської активістки Каті Гандзюк не розслідується послідовно, так само є ознакою того, що це питання вирішується лише по мінімуму, аби не втратити обличчя перед міжнародними партнерами.

Інша проблема - це те, що Порошенко за весь цей час не відмовився від власних бізнес-інтересів, не попрощався із своєю компанією усупереч власним обіцянкам на початку. Магазини Roshen стали дедалі помітнішими в Києві та по всій країні, і це лише видимі речі. Також йому закидають те, що певні люди обійняли владні посади, не маючи при цьому необхідної кваліфікації. Думаю, це у країні сприймають найбільш критично і це ж стало темою найбільших публічних скандалів. Останній приклад - скандал в оборонному секторі, який також, очевидно, має зв'язок із президентом. І третє, що часто недооцінюють, говорячи про Порошенка, це те, що соціальна ситуація у країні взагалі не покращилася. Якщо подивитися на середню зарплату, статистику щодо бідності, країна має гірші показники, ніж інші країни регіону. А в тому, що стосується бідності, можна було навіть спостерігати погіршення.

Багато хто із влади пов'язує таку соціально-економічну ситуацію з війною на Донбасі, яка досі триває. Чи маєте Ви прогнози щодо того, як цей конфлікт розвиватиметься, залежно від переможця майбутніх виборів?

Дуже важко сказати, адже всі кандидати, звісно, хочуть досягнути миру на Донбасі. Питання лише в тому, наскільки різними є шляхи, якими вони хочуть цього досягти. Порошенко вважається одним із найбільш антиросійських кандидатів, що дуже імпонує одній частині населення й менше імпонує іншій, адже це робить посередництво у донбаському конфлікті менш імовірним. Але й інші кандидати - Зеленський і Тимошенко - поки що говорять про безкомпромісність щодо Росії. Тож сьогодні дуже важко спрогнозувати можливі відмінності. Хоча деякі спостерігачі вважають, що Тимошенко більш готова вести переговори з Росією. Що стосується Зеленського, то тут прогнози робити так само важко, як і щодо інших сфер політики. Він каже, що хоче миру на Донбасі та абсолютно проти компромісів щодо Росії, але якими саме він бачить наступні кроки - питання повністю відкрите.