Себастьян Салгаду та його дружина Лелія Ванік Салгаду на тлі Instituto Terra - одного з проєктів фотографа у бразильському штаті Мінас-Жерайс. З кінця 1990-х років робота Салгаду як фотографа у вигляді збірок на кшталт Genesis супроводжується його власним великим проєктом з відновлення лісів. Це ще один спосіб звернути увагу на наслідки глобалізації, які він документує за допомогою сильних фото.

На цьому фото Салгаду закарбував жінок у поселенні народності зое в Бразилії, які використовують червоні плоди рослини аннато, аби фарбувати тіло. Зое - народність, яка проживала ізольовано від зовнішнього світу глибоко у джунглях Амазонки на півночі Бразилії, допоки не була відкрита у 1980-х роках. Це фото також було в центрі документального фільму про Салгаду режисера Віма Вендерса "Сіль Землі".

Характерні для Салдагу чорно-білі фотографії виглядають часом як пейзажні картини. Це фото, зроблене 2010 року, демонструє магічну велич національного парку "Великий каньйон" в Аризоні, США, у місці злиття річок Колорадо та Мала Колорадо на території резервації народу навахо.

Для свого фотоесейного проєкту Genesis Салгаду подорожував протягом восьми років. Під час 32 поїздок у найвіддаленіші куточки світу він закарбував на своїх світлинах первинну природу в типовому для себе чорно-білому стилі чіароскуро. Це фото чайок було представлене на виставці, присвяченій проєкту Genesis, 2015 року в Берліні.

Ця світлина - також частина проєкту Genesis. На ній Салгаду, який також є послом доброї волі ЮНІСЕФ та почесним членом Академії мистецтв і наук США, закарбував народність ваура під час риболовлі на озері Піулага в Бразилії. Це місце розташоване в штаті Мату-Гросу, який теж потерпає від винищення лісів.

1986 року Салгаду продемонстрував свою майстерність як фотожурналіст, закарбувавши золоту лихоманку сучасності в золотовидобувному регіоні Серра-Пелада на півночі Бразилії, де тисячі людей віддалися сліпій надії знайти своє щастя. На цій світлині видно конфлікт між шахтарями та бразильськими військовими на тлі божевільної, хаотичної золотої лихоманки.

2008 року Салгаду представив у різних країнах світу свою виставку In Principio, яка включала 60 світлин тих, хто вирощує та збирає каву, з різних куточків планети. Аби назбирати матеріал для виставки, Салгаду здійснив низку подорожей з 2002 по 2007 роки - у Бразилії, Індії, Ефіопії, Гватемалі та Колумбії, надавши безликій ранковій чашці кави обриси справжніх життів та пейзажів.

Себастьян Салгаду та його дружина Лелія Ванік Салгаду на тлі Instituto Terra - одного з проєктів фотографа у бразильському штаті Мінас-Жерайс. З кінця 1990-х років робота Салгаду як фотографа у вигляді збірок на кшталт Genesis супроводжується його власним великим проєктом з відновлення лісів. Це ще один спосіб звернути увагу на наслідки глобалізації, які він документує за допомогою сильних фото.

На цьому фото Салгаду закарбував жінок у поселенні народності зое в Бразилії, які використовують червоні плоди рослини аннато, аби фарбувати тіло. Зое - народність, яка проживала ізольовано від зовнішнього світу глибоко у джунглях Амазонки на півночі Бразилії, допоки не була відкрита у 1980-х роках. Це фото також було в центрі документального фільму про Салгаду режисера Віма Вендерса "Сіль Землі".

Характерні для Салдагу чорно-білі фотографії виглядають часом як пейзажні картини. Це фото, зроблене 2010 року, демонструє магічну велич національного парку "Великий каньйон" в Аризоні, США, у місці злиття річок Колорадо та Мала Колорадо на території резервації народу навахо.

Для свого фотоесейного проєкту Genesis Салгаду подорожував протягом восьми років. Під час 32 поїздок у найвіддаленіші куточки світу він закарбував на своїх світлинах первинну природу в типовому для себе чорно-білому стилі чіароскуро. Це фото чайок було представлене на виставці, присвяченій проєкту Genesis, 2015 року в Берліні.

Ця світлина - також частина проєкту Genesis. На ній Салгаду, який також є послом доброї волі ЮНІСЕФ та почесним членом Академії мистецтв і наук США, закарбував народність ваура під час риболовлі на озері Піулага в Бразилії. Це місце розташоване в штаті Мату-Гросу, який теж потерпає від винищення лісів.

1986 року Салгаду продемонстрував свою майстерність як фотожурналіст, закарбувавши золоту лихоманку сучасності в золотовидобувному регіоні Серра-Пелада на півночі Бразилії, де тисячі людей віддалися сліпій надії знайти своє щастя. На цій світлині видно конфлікт між шахтарями та бразильськими військовими на тлі божевільної, хаотичної золотої лихоманки.

2008 року Салгаду представив у різних країнах світу свою виставку In Principio, яка включала 60 світлин тих, хто вирощує та збирає каву, з різних куточків планети. Аби назбирати матеріал для виставки, Салгаду здійснив низку подорожей з 2002 по 2007 роки - у Бразилії, Індії, Ефіопії, Гватемалі та Колумбії, надавши безликій ранковій чашці кави обриси справжніх життів та пейзажів.

Щодня на змагання приходять від 10 до 30 тисяч глядачів. Ця Олімпіада - знак солідарності корінних народів світу, які часто зазнають дискримінації і живуть за межею бідності.

На будь-якій церемонії відкриття не обійтися без фольклору приймаючої країни. Цим скористалися і в бразильському штаті Токантінс. Але на цій Олімпіаді своїми традиційними нарядами можуть похизуватися всі учасники. Причому не лише на церемонії, але й під час змагань.

Веслування на каное - звичайний олімпійський вид спорту. Але у версії корінних нородів світу і човен, і весло мають доволі автентичний вигляд.

Востаннє перетягування каната було олімпійським видом спорту на Олімпіаді в Антверпені 1920 року. Золото тоді вибороли спортсмени з Великої Британії та Північної Ірландії. Цього разу фаворитами вважається бразильська команда Кура Бакаірі.

У влучності зі стрілою і луком змагаються й учасники Олімпіади у Пальмі, столиці штату Токантінс. Але тут "яблучко" має форму риби.

Біг, метання спису і плавання - види спорту, знайомі нам з Олімпійських ігор. Стрільба з духової рушниці - це вже не так тривіально.

"Головом'яч" - справді екзотична гра. Розмір поля приблизно такий самий, як і у футболі. Гравці рачки намагаються головою забити м'яча на половину суперника. М'яч - міхур з каучука ручної роботи.

Під час традиційних змагань Highland Games у Шотландії колоди треба жбурляти. Тут з ними на плечі треба бігти наввипередки. Є і командний варіант цих перегонів.

На змаганнях, які проводить Міжнародний олімпійський комітет, суворо заборонені політичні гасла. На Іграх корінних народів це не так. Ця жінка протестує проти змін до конституції, які можуть обернутися утисками прав корінних народностей.

"Це потік життя, як воно йде", - пояснює Олександр Глядєлов. 62-річний фотограф з України каже, що крім життя, смерті та любові до невідворотних обставин належить і буденність.

Серед героїв українського фотографа - безпритульні діти. До дітей, які на світлині, він прийшов на запрошення "Їжачка" о першій ночі. Той уже спав на сходах будівлі, і друзі кинулися будити "Їжачка". Зараз на цьому місці у Києві - торгівельний центр "Олімпіський".

Світлина зроблена в Одесі, у дитячому будинку сімейного типу в родині Мартиненків. "Якщо я фотографую людей, то маю передати їхні емоції. І свої, звісно", - каже фотограф у розмові з DW.

Село Степове, Україна. Глядєлов сподівається, "що глядач хоча б частково розділить ті емоції, які були в мене під час фотографування".

Фотографія може показувати. А от який урок з неї можна винести, питання вже до глядача, переконаний Олександр Глядєлов. "І досі як науковець я досліджую певні процеси людського життя, вивчаю їх", - каже він про фотографію та життя.

Цей знімок з російського Маріінська - з колонії для хворих на туберкульоз № 33. На передньому плані - тіло в'язня, який помер від голоду на шляху з Москви до виправної колонії в Сибіру, пояснює Глядєлов. "Це концентрований жах", - додає фотограф.

Остання барикада протестувальників на Майдані, яка палає. Глядєлов був на акціях в центрі української столиці від їхнього початку. Потім його фотографії з Революції Гідності демонструвалися у низці світових столиць. Відвідувачі виставок ставили чимало запитань, адже хотіли розібратися в подіях в Україні, каже він.

Українські артилеристи готуються до атаки по позиціях противника поблизу Іловайська. Після того, як було зроблене це фото, сталася артилерійська дуель - на цьому місці загинули 18 українських військових. Сам Глядєлов під Іловайськом дістав поранення - осколок потрапив у ногу.

Глядєлов каже, що на Заході існують ідеалізовані уявлення про сучасну війну. Мовляв, добре екіпіровані солдати десь у пустелі "воюють проти моджахедів з іржавими "Калашніковими". Глядачі в Європі могли порівняти фотографії з Донбасу лише зі свідченнями з Другої світової. На фото - підбитий танк ЗСУ, битва за Іловайськ, село Грабське (серпень 2014 року).

"Його фото сповнені людяністю, емпатією та стриманістю", - пишуть німецькі оглядачі про виставку Глядєлова. Це перше знайомство Берліна з його роботами. Виставка триває з 9 вересня до 15 листопада у галереї Alles Mögliche.

Олександру Глядєлову - 62 роки. Народився у Польщі у родині військового, здобув технічну освіту. Потім тривалий час працював у сфері спортивно-гірського туризму. Нині активно співпрацює з "Лікарями без кордонів", його фото також використовують міжнародні організації HRW, The Global Fund, UNAIDS, UNICEF. Світлини Глядєлова виставлялись, зокрема, в Лондоні, Парижі, Мілані та Гамбурзі.