Невелике трикімнатне помешкання на вулиці Сістіна, 125 придбала дирекція Міжнародної асоціації "Премія ім. М.В. Гоголя в Італії". "Але це буде не музей, - зазначає директор асоціації Наталія Солоділіна. - Тобто, звичайний турист не зможе будь-коли піднятися в квартиру. Її можна буде відвідати лише з нагоди культурних заходів. Тут відбуватимуться презентації книг, поетичні читання, музичні вечори, художні виставки, спрямовані на слов’янсько-італійський культурний діалог".

На Щасливій вулиці

Відкриття "вітальні" відбулось святково: у театрі "Сістіна" поруч з будинком письменника відбувся пам’ятний вечір. На нього прибули 11 лауреатів премії ім. М.В. Гоголя. Вони символічно запалили маленькі свічки від однієї великої та вшанували пам’ять письменника й своїх колег-лауреатів, яких уже немає в живих: італійського режисера Тоніно Гуерра, російську поетесу Белу Ахмадуліну, українського актора Богдана Ступку.

Усі лауреати зізнаються, що теж так би мовити "вийшли з "Шинелі" Гоголя". А для італійського актора Паоло Вілладжо гоголівська "маленька людина" стала долею. Вілладжо увічнив у відомому кожному італійцю багатосерійному фільмі інженера Фантоцці - вайлуватого, смішного та водночас зворушливого невдаху. "Працюючи над цим образом, я надихався творами Гоголя", - каже він.

У часи Миколи Гоголя вулиця Сістіна називалась via Felice, тобто - Щаслива вулиця. І для письменника це так і було. Живучи у кварталі художників у районі площі Барберіні, Гоголь плідно попрацював: тут з’явилась на світ остання редакція "Тараса Бульби", були написані знамениті "Шинель" та "Рим". За власним визнанням, італійська столиця була для письменника "батьківщиною душі". Ініціатори відкриття письменницької вітальні обставили її в дусі Гоголя; деякі меблі є справді антикварними тієї епохи, інші виконали на замовлення.

Римський декаданс

Чому українець Гоголь почувався вдома саме в Римі? "Гадаю, що Гоголь відчував зв’язок між римським бароко та українськими традиціями 17 сторіччя", - сказала в інтерв’ю DW професорка Веронського університету Джованні Броджі, яка присвятила одну зі своїх наукових робіт саме стосункам Гоголя з його улюбленим містом. На її думку, Гоголь відчував безсумнівний декаданс Рима, який йому нагадував декаданс давнього козацького світу. "У його часи це так і було: відблиски минулої слави, яка водночас залишалася наріжною спадщиною - для римської та української культурних традицій", - каже Броджі.

Дослідниця переконана, що Гоголь у Римі "знаходив якісь культурні координати, які йому були ближчі, ніж ті ж російські". Вона не погоджується з тими літературними критиками, які вважають оповідання Гоголя "Рим" не дуже вдалим. "Воно є просто чудовим, хоча, можливо, не таким досконалим, як, скажімо, оповідання петербурзького періоду, але в "Римі" є захоплюючі сторінки. Оповідання складне, там також кілька шарів прочитання". До того ж, підкреслює Броджі, з цього твору постають відносини письменника та міста.

Цей особливий зв'язок відчувається й донині. Святковий вечір став чудовою можливістю пригадати гоголівських героїв. У цьому організаторам допомогли студенти римського театрального вишу. Вони втілили Манілова і Коробочку, Хлєстакова та Чічікова, Городничого та Плюшкіна. А насамкінець сталось маленьке диво: зацокотіли копита, і на вулицю Сістіна в’їхав справжній фіакр, з якого вийшов Микола Васильович (актор Павло Кіпніс), обійняв своїх персонажів, а відтак піднявся в "своє" помешкання. Для лауреатів премії вечір продовжився вже "вдома" у письменника.