Пане Сімон, сьогоднішні (22 листопада) провідні німецькі газети ані словом не згадують про 75 річницю Голодомору в Україні. На радіо і телебаченні про це теж не почуєш. Голодомор нікого не цікавить?

Так, у Німеччині про Голодомор не пишуть на перших шпальтах газет і не повідомляють у ЗМІ в прайм-тайм. Але якщо порівнювати з тим, що було п’ять років тому, коли відзначали 70-ту річницю Голодомору, все таки сталися зміни. Було кілька наукових і популярних конференцій на тему Голодомору, в Німеччині побувала пересувна виставка. Але загалом, так, інтерес німецьких ЗМІ до цієї теми надзвичайно низький.

Чим Ви це пояснюєте?

Я думаю, головна причина полягає в тому, що в Німеччині поняття геноциду в історичній пам’яті вже зайнято Голокостом – знищенням європейських євреїв німецькими націонал-соціалістами. В Україні вже кілька років Голодомор називають геноцидом. Німецьких політиків, журналістів, і навіть науковців це певною мірою відштовхує.

Президент США Буш і британський прем’єр Браун виступили з заявами з приводу Голодомору. Про заяву канцлера Меркель не повідомляється. На урочистості до Києва прибули делегації багатьох країн, але німецька серед них не згадується. Вас це не дивує?

Так, мене це теж дивує. Я сподіваюся, що принаймні німецький посол в Україні присутній на урочистих заходах. Думаю, що головна причина, як я уже сказав, у тому, що німцям важко сприймати Голодомор як геноцид. З іншого боку, парламент ЄС визнав Голодомор хоч і не геноцидом, а злочином проти людяності. Це дуже схожі речі. Наскільки я знаю, німецькі депутати в Брюсселі теж проголосували за таке визначення.

Крім того, в Східній Європі та Росії слово «геноцид» переживає справжню інфляцію. Російська пропаганда звинувачує Грузію в «геноциді» проти населення Південної Осетії. В українському Донецьку проблеми з російською мовою називають «культурним геноцидом». Це безвідповідальне поводження з цим словом. У Німеччині навпаки.

Ви згадали Росію. Німеччину часто звинувачують, що у своєму ставленні до України вона зважає на російську позицію. Росія, як відомо, скептично ставиться до теми Голодомору. Може, цим пояснюється стримана позиція німецьких політиків і ЗМІ?

Не хочу припускати цього, але звичайно, я не можу цього виключити. Я не розумію російську позицію в цьому питанні. Гаразд, російські політики та науковці не хочуть називати це геноцидом. Ніхто не заперечує, що жертви були і в Росії чи Казахстані. Але в Росії це не призводить до того, щоб вшанувати пам'ять власних жертв. Натомість критикують Україну.

Як Україні все ж таки привернути увагу німців до теми Голодомору – перестати називати його «геноцидом»?

Ні, адже існує достатньо підстав його так називати. Важливо, щоб українські політики були більш стриманими, коли йдеться про число жертв Голодомору. В Україні в тому числі з боку офіційних структур вживаються цифри, які не поділяють навіть українські вчені. Перебільшені цифри, наприклад, коли говорять про 10 мільйонів жертв, не поділяють у тому числі чимало українських учених. У Німеччині це викликає реакцію спротиву. Крім того, офіційна українська сторона не повинна забувати, що в самій Україні існують різні думки про Голодомор. Важливо уникати враження, що хтось прагне за рахунок перебільшеного числа жертв займатися політичною пропагандою.

З Ґергардом Сімоном розмовляв Роман Гончаренко.