Більшість українських підлітків бодай у загальних рисах знають про Голокост. Такого висновку дійшла координатор Фонду Шоа університету Південної Каліфорнії в Україні Анна Ленчовська, спілкуючись з дітьми з різних куточків країни, які беруть участь у літніх таборах "Джерела толерантності". За її спостереженнями, 13-17-річні знають про Голокост з уроків історії чи з позакласних заходів. Керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський погоджується, що невіглаством знання школярів про Голокост назвати не можна, ця тематика не є "табу", як було у СРСР. Але, як сказав фахівець у розмові з DW, історія Голокосту все ще не стала повноцінною частиною вивчення історії України у шкільній освіті: "Не заборонено, але й без підтримки".

Науковці, викладачі, представники різних організацій, дипломати з Ізраїлю та Німеччини з нагоди Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту обговорять на круглому столі у Києві, методики та шляхи викладання і те, як працювати з історичною пам'яттю про трагедію. 27 січня - Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Резолюція ООН вимагає від країн розробити навчальні курси з уроків Голокосту й підтримати ініціативи громадського сектору із вивчення теми.

Усе залежить від вчителів

У школах належну увагу вивченню історії Голокосту – в історії, літературі, приділяють там, де викладачі мають спеціальну підготовку, матеріали, каже. Анатолій Подольський. "Залежить від рівня професійності викладачів історії і моральності їхніх підходів". На думку Ленчовської, слід було б включити більш докладний розгляд історії Голокосту у програму навчання майбуніх вчителів в педагогічних вишах.

Експерт каже, що в Україні вже є чимало вчителів – з історії, правознавства, які не побоюються обговорювати з учнями дражливі аспекти. "Навпаки, їх метою є говорити про складні речі, це добре для виховання морального вибору". Як приклад Ленчовська наводить методику, коли на одному уроці розповідають як про випадок з українським поліцаєм, який вихвалявся перед дівчатами, що вбив жінку і одночасно про те, як німецький офіцер врятував єврея від страти. "Аби уникати ярликів, як було в Радянському Союзі, вчителю слід бути дуже сміливим і допитливим".

Хоча Ленчовська зауважує, що є й заангажовані вчителі, але й діти вже інші, не такі як у СРСР, їм доступні різні джерела інформації, вони мають свою думку і не бояться її висловити.

Історичне кіно

Координатор Фонду Шоа каже, що багато про Голокост діти дізнаються з документальних та художніх фільмів – як-от "Список Шиндлера", "Піаніст", і "Назви своє ім'я" Сергія Буковського. Останній фільм вчителі часто демонструють у школах.

Раніше Фонд виготовив мультимедійний посібник на базі цієї стрічки. Ленчовська каже, що ці посібники користуються великою популярністю, чотири тисячі примірників вже розійшлися по школах, зараз додатково замовлено півтисячний наклад. Експерт каже, що завдяки роботі з відеосвідченнями, старшокласникам набагато легше сприймати матеріал, й завдання самостійної роботи з відео, інтернет-сайтами – досить новий підхід до викладання історії в Україні, й це формує критичне мислення: "Набагато краще ніж просте зазубрювання текстів".

У київському представництві Інституту Ґете вважають, що особливу увагу при викладанні варто приділяти історіям "Праведників народів світу". Так, у середу, 30 січня, для десятикласників влаштують показ документального фільму "Рятівники". У стрічці йдеться про героїчні зусилля тринадцяти дипломатів, що врятували життя тисяч євреїв під час Другої світової. Керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський каже, що все ж науковці, дослідники дедалі більше приділяють увагу темі вивчення історії Голокосту, незважаючи на "байдужість чиновницького підходу". "Але суспільство і держава зараз як два паралельні світи, а ці зусилля слід об'єднати, аби тема Голокосту стала повноцінною частиною вивчення історії Другої світової, предметом уваги у шкільній освіті".