Гонконг не розглядатиме законопроект про екстрадицію
Валерій Сааков
15 червня 2019 р.
Влада Гонконгу вирішила відмовитися від розгляду законопроекту про екстрадицію. Раніше цього тижня дискусії щодо відповідної ініціативи спричинили масові акції протесту.
Голова адміністрації Гонконгу Керрі Лам оголосила про призупинення розгляду змін до закону про екстрадиціюФото: picture-alliance/AP Photo/V. Yu
Раніше місцеве видання South China Morning Post повідомляло, що рішення про призупинення розгляду цієї ініціативи ухвалили за підсумками наради китайських високопосадовців.
У Гонконзі з минулого тижня проходять масові акції протесту проти ухвалення відповідних змін до законодавства. За різними оцінками, в проведених у минулі вихідні демонстраціях взяли участь до мільйона громадян. Спостерігачі кажуть, що зафіксована 9 червня кількість учасників акції протесту стала найбільшою з часу кривавого придушення виступів у Пекіні в червні 1989 року.
Нинішні протести в Гонконзі стали наймасовішими з 1989 року, кажуть спостерігачіФото: picture-alliance/AP Photo/V. Yu
12 червня сталися сутички між мітингарями та поліцією. Тоді правоохоронці та силовики для розгону демонстрації застосували сльозогінний газ, кийки, водомети та перцевий спрей. Законодавча ініціатива уможливлює відправлення до материкового Китаю для судового розгляду підозрюваних в скоєнні злочинів. Критики законопроекту побоюються, що заплановані зміни надаватимуть владі можливість переслідувати громадських активістів, невдоволених політикою Пекіна.
Досі Гонконг відмовлявся здійснювати екстрадицію підозрюваних за запитом органів юстиції з материкового Китаю через розбіжності в законодавстві та недостатню прозорість китайської системи правосуддя. Ще одним чинником, що стримував від екстрадиції, було застосування смертної кари в Китаї. Однак на початку 2019 року стало відомо про наміри адміністрації Гонконгу налагодити співпрацю в цій сфері з материковим Китаєм, Макао та Тайванем.
Гонконг, що до 1997 року був британською колонією, наділений на даний момент високим ступенем автономії за принципом "одна країна - дві системи". Тож у Гонконзі й досі громадянам забезпечені такі фундаментальні права та свободи людини, що обмежені у китайців, як свобода слова та ЗМІ. Опозиція в Гонконзі звинувачує Китай у тому, що він дедалі сильніше втручається у внутрішні справи Гонконгу.
Від Тяньаньменя до Майдану: головні площі революцій
Тут вирішуються долі правителів, країн і народів. Вони притягують до себе незадоволених, протестувальників, тих, хто хоче бути почутими. Міські площі і в наш час стають місцем битв і радикальних змін.
Фото: picture-alliance/KEYSTONE
"Різанина 4 червня"
Під такою назвою увійшло в історію жорстоке придушення мирних протестів на пекінській площі Тяньаньмень 4 червня 1989 року. Учасники демонстрацій і мітингів (насамперед молодь) вимагали демократичних реформ. У ніч на 4 червня влада КНР наказала армійським підрозділам за участю танків "очистити" площу. Загинуло, за різними даними, від 200 до 1000 чоловік. Сотні стратили пізніше.
Фото: Reuters
Від гільйотини до згоди
Під час Великої французької революції на цій паризькій площі, яка тоді і називалася Площею революції, стояла гільйотина. Тут страчували "ворогів народу": від короля Людовика XVI і Марії-Антуанетти до вождів комуни Дантона і Робесп'єра. Після закриття Якобінського клубу і припинення кривавих страт площу перейменували на Площу Згоди - Пляс де ля Конкорд.
Фото: Gmeinfrei
Бунтівне каре
Повстання декабристів, відверто кажучи, навряд чи можна назвати революцією, навіть невдалою революцією. Але його значення - історичне і символічне – настільки велике, що 14 грудня 1825 року стало однією з найвідоміших дат російської історії. Це повстання увічнило і Сенатську площу, на якій розташовувались бунтівні війська.
Фото: gemeinfrei
Народне повстання
У червні 1953 року відразу в кількох містах НДР почалися страйки робітників і будівельників. Вони висували не лише економічні, але й політичні вимоги, протестуючи проти всевладдя СЄПН. Найбільші демонстрації проходили в Берліні, тоді ще не розділеному муром. Вони переросли в народне повстання. Повстанці величезною колоною пройшли Паризькою площею перед Бранденбурзькими воротами.
Фото: picture-alliance/ dpa/dpaweb
У колективній пам'яті
Налякана народним обуренням, влада НДР звернулася до радянського військового командування. І за допомогою радянських танків повстання вдалося придушити. Кілька десятків людей було застрелено радянськими солдатами і східнонімецькими поліцейськими, сотні були ув'язнені. День 17 червня 1953 назавжди залишився в колективній пам'яті німців. Його досі відзначають у Німеччині.
Фото: picture alliance/AP Photo
Провісник Оксамитової революції
І знову радянські танки - цього разу на Вацлавській площі у Празі. 24 дивізії країн Варшавського договору були введені в ніч з 20 на 21 серпня 1968 року в Чехословаччину, щоб придушити "празьку весну" - період ліберальних реформ у тоді ще соціалістичній ЧССР. На цій же площі через 21 рік пражани святкували перемогу Оксамитової революції. Комуністи були усунуті від влади.
Фото: AP
Перемога "Солідарності"
Площею "Солідарності" називається зараз площа перед гданською верф'ю, яка раніше носила ім'я Леніна. Тут свого часу виникла незалежна профспілка "Солідарність". Влітку і восени 1980 року в Гданську та інших містах Польщі почалася хвиля страйків. У грудні польська влада погодилася задовольнити вимоги страйкуючих, і лідера "Солідарності" Леха Валенсу вшановували як народного героя.
Фото: picture alliance/Effigie/Leemage
Аеропорт "Шереметьєво-3"
Свідченням недієздатності не тільки радянської ППО, але й всієї політичної системи СРСР, одним із стовпів якої була мілітаризація країни, став політ Матіаса Руста. 18-річний німець перелетів з Гельсінкі до Москви на легкому літачку і приземлився 28 травня 1987 на Червоній площі. Політ Руста став одним із символів перебудови і призвів до революційних змін у зовнішній політиці СРСР.
Фото: picture-alliance/dpa
"Арабська весна"
Назва площі Тахрір у Каїрі у перекладі означає "Площа звільнення". У 2011 році тут збиралися до мільйона людей, які домоглися, зрештою, відставки президента Мубарака. Хвиля повстань, революцій, масових протестів охопила арабський світ. У січні 2013 року площа Тахрір знову стала центром протестів - цього разу проти антидемократичної політики Мухаммеда Мурсі.
Фото: REUTERS
Проти прем'єра
На площі Таксим в центрі Стамбула у травні 2013 року йшли справжні бої між поліцією і демонстрантами. Приводом для масових протестів стали плани знесення історичних будівель і вирубки дерев довколишнього парку. Але справжньою причиною протестів, що перекинулися і на інші міста Туреччини, було невдоволення політикою прем'єр-міністра Ердогана, лідера ісламської Партії справедливості.
Фото: Ozan Kose/AFP/Getty Images
Дівчина на Майдані
На Майдані. "Фашистських молодчиків", про яких так наполегливо розповідають більшість російських ЗМІ і навіть офіційні особи, не видно. Тут зовсім інші люди.
Фото: picture-alliance/dpa
11 фото1 | 11
Колір протесту
Протести "жовтих жилетів" у Франції стали не першими і не єдиними, де учасники об'єдналися під тим чи іншим кольором. У фотогалереї DW приклади інших кольорових протестів останніх років.
Фото: picture alliance / dpa
Жовтий - Франція
Жилети жовтого флуоресцентного кольору у Франції зобов'язані надягати водії у разі проблем з автомобілем. Це сприймається багатьма як тягар, тож жовтий і став символом непокори. Акції "жовтих жилетів" почалися усередині листопада 2018 року і стали найбільшими за останні десятиліття. Спочатку вони виступали проти зростання податків на бензин, але згодом вимоги протестувальників розширились.
Фото: Reuters/B. Tessier
Шафрановий - М'янма
2007 року буддистські ченці приєдналися до акцій протесту під шафрановим кольором проти тодішнього правлячого режиму М'янми (колишньої Бірми) через рішення влади скасувати субсидії на пальне. Ціни негайно ж зросли на 60, а то й на усі 100 відсотків. Протести отримали назву Шафранової революції через колір традиційних шат буддистських ченців.
Фото: picture alliance/AP Photo
Зелений - Аргентина
З 2016 року Аргентиною прокотилися численні акції за легалізацію абортів у цій переважно католицькій країні. Це запобігло б смерті багатьох жінок унаслідок нелегальних абортів, казали учасники акцій. Вони використовували зелений колір, що став символом руху за дозвіл абортів. Але у серпні 2018 року Сенат країни не підтримав законопроект за скасування заборони переривання небажаної вагітності.
Фото: picture-alliance/P. Murphy
Жовтий - Гонконг
"Революція парасольок" відбулася 2014 року в Гонконзі й тривала 79 днів. Причиною масових протестів став намір уряду в Пекіні провести вибори керівника адміністрації Гонконгу, допустивши на них лише заздалегідь визначених кандидатів. "Озброївшись" парасольками переважно жовтого кольору, мітингарі довгий час блокували центральні вулиці Гонконгу. Парасолі добре захищали від перцевого спрею поліції.
Фото: pictue-alliance/AP Photo/K. Cheung
Червоний і жовтий - Таїланд
У Таїланді з 2006 по 2010 роки "червоні сорочки" та "жовті сорочки" символізували дві протилежні за політичними поглядами фракції. "Червоні сорочки" були прихильниками екс-прем'єр-міністра Таїланду Таксина Чинавата, що обіймав цю посаду з 2001 по 2006 рік. Його усунули унаслідок військового перевороту в вересні 2006 року. Натомість "жовті сорочки" представляли опозиційні до нього сили.
Фото: AFP/Getty Images/C. Archambault
Помаранчевий - Україна
Оголошена ЦВК перемога провладного кандидата Віктора Януковича в другому турі президентських виборів 2004 року вивела на вулиці Києва сотні тисяч людей. Символом протестів став помаранчевий колір - колір кампанії опозиційного кандидата Віктора Ющенка. Протести з вимогою провести перевибори завершилися обранням Ющенка президентом й увішли в історію як "Помаранчева революція".
Фото: SERGEI SUPINSKY/AFP/Getty Images
Зелений - Іран
2009 року багато іранців не погодилися з офіційним результатом виборів, на яких було переобрано консервативного президента Махмуда Ахмадінежада. Під час тих протестів через суперечливий результат президентських виборів мітингарі широко використовували поширений в ісламській традиції зелений колір як символ незгоди з діями влади. Через це акції отримали назву "Зеленого руху".
Фото: picture-alliance/dpa/Stringer
Жовтий - Філіппіни
21 серпня 1983 року тисячі філіппінців зібралися поблизу аеропорту Маніли, щоб привітати лідера опозиції Беніньйо Акіно-молодшого, котрий повертався з-за кордону. Натовп убрався в жовтий колір. Однак опозиціонера вбили того ж дня прямо в аеропорту, що вилилося в тривалі акції протесту, які переросли в Жовту революцію. Колір було обрано як символ однієї з пісень-шлягерів 1970-х років.
Фото: picture alliance / dpa
8 фото1 | 8
Найдорожчі міста світу-2019
Париж, Гонконг, Сінгапур, згідно з останнім рейтингом, є найдорожчими містами планети. До першої десятки увійшли і кілька американських міст. Детальніше - у фотогалереї DW.
Фото: Getty Images/Bloomberg/C. Morin
1 місце: Париж
Місто кохання, місто вогнів - а тепер, разом із Гонконгом і Сінгапуром, ще й найдорожче місто світу. Такими є результати рейтингу, складеного Economist Intelligence Unit, аналітичним центром концерну Economist, до якого належить і однойменний британський економічний тижневик. Те, що перше місце розділили між собою три міста, трапилося уперше за 30 років.
Фото: Getty Images/Bloomberg/C. Morin
1 місце: Гонконг
Складаючи рейтинг, його автори проаналізували більше 150 пунктів стосовно 133 міст. Скільки коштує їжа, оренда житла, громадський транспорт або одяг? Як змінювалися ціни за кожним із цих пунктів? У Гонгконзі ціни упродовж минулого року зростали настільки стрімко, що місто опинилося на першій сходинці рейтингу.
Фото: Getty Images/AFP/P. Lopez
1 місце: Сінгапур
Багато туристів полюбляють робити зупинку в цьому місті, перш ніж вирушити далі у мандрівку Азією. Сінгапур очолює рейтинг найдорожчих міст планети вже багато років. Місто є найважливішим фінансовим центром Азії, а також магнітом світового шопінгу. У настільки привабливому місті, у першу чергу, зростає потреба у квадратних метрах. А попит на житло спричиняє зростання цін.
Фото: Imago/robertharding/F. Hall
4 місце: Цюрих
Ще рік тому це швейцарське місто посідало друге місце рейтингу. У 2019-му ж воно опинилося "лише" на четвертому місці. За даними аналітиків, Цюрих уже багато років є одним із найдорожчих міст планети. Дорожнеча стосується, у першу чергу, дозвілля. Маленька пляшка пива тут коштує в середньому 3,25 долара. Для порівняння, десять років тому вона коштувала 1,68 долара США.
Фото: Imago/Travel-Stock-Image
5 місце: Осака і Женева
Японське місто Осака (на фото) ділить зі швейцарською Женевою п'яте місце рейтингу. У порівнянні до рейтингу минулого року Осака надолужила одразу шість пунктів. Вартість життя тут нині дуже висока. Натомість місто ООН Женева знову і знову потрапляє у топ-десять даного рейтингу. Кілограмова буханка хліба коштує тут у середньому 6,06 долара, а 2018 року - навіть 6,45 долара США.
Фото: Imago/robertharding/N. Cuvelier
7 місце: Нью-Йорк, Копенгаген, Сеул
Нью-Йорк (на фото), Копенгаген та Сеул цьогоріч розділили сьому сходинку в рейтингу найдорожчих міст світу. Усі вони регулярно потрапляють до першої десятки рейтингу. У Копенгагені, наприклад, висока вартість життя пов'язана з дорожнечею дозвілля і транспорту. Нью-Йорк піднявся у рейтингу на шість сходинок. Це пояснюється, серед іншого, зміцненням курсу долара США, який спричинив зростання цін.
Фото: Reuters/A. Kelly
10 місце: Тель-Авів
Тель-Авів - це єдине місто Близького Сходу, яке потрапило до топ-десять цьогорічного рейтингу найдорожчих міст світу. Однією з найвагоміших статей витрат у цьому ізраїльському місті є автомобілі: купівля, страхування і технічне обслуговування коштують неабияких грошей.
Фото: imago/robertharding
10 місце: Лос-Анджелес
Лос-Анджелес разом із Тель-Авівом замикає першу десятку цьогорічного рейтингу. Минулого року місто ще займало 14 сходинку. Однак вартість життя у Лос-Анджелесі зросла настільки, що місто, в якому живе багато акторів та митців, опинилося серед найдорожчих у світі.
Фото: picture-alliance/dpa
133 місце: Каракас
Це місто у Венесуелі посідає останню сходинку рейтингу через те, що у Каракасі, як і у Венесуелі загалом, економічна ситуація за останній рік дуже сильно погіршилася. Гіперінфляція і крах громадської інфраструктури - це лише два чинники, які хоч і роблять життя в місті дешевим, однак ситуацію місцевих мешканців вони дуже ускладнюють.