У якому світі ми хочемо жити в 2040 році? Європейські держави опинились сьогодні на роздоріжжі: якщо їм не вдасться організуватись та вийти на міжнародну арену зі спільною оборонною стратегією, завтра вони стануть м'ячем у грі інших. А саме у грі тих держав, які вже сьогодні дотримуються агресивного зовнішньополітичного курсу задля розширення свого панівного становища. За три місяці до виборів у Європарламент масштаб цього виклику повинні усвідомити не лише партії, але й громадяни Європи.

Світовий лад у тому вигляді, в якому він сформувався після завершення "холодної війни", сьогодні переживає перерозподіл. Востаннє це чітко продемонструвала Мюнхенська конференція з безпеки кілька тижнів тому. Систему міжнародних відносин розхитують як нові гравці, які прагнуть розширити свій вплив, так і зовнішня політика чинного американського уряду. При цьому загроза для Європи, що виникла з появою нових ракет середньої дальності в Росії, вимагає спільних дій задля гарантування стабільності території спільної та необмеженої безпеки. Збереження міжнародних угод на кшталт договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності чи атомної угоди з Іраном, що підтримують стабільність та посилення міжнародного контролю за озброєннями, є одним із ключових інтересів Європи.

Співпраця - це обов'язок

Міжнародна безпека - основа для того, аби впоратися з глобальними викликами на кшталт зміни клімату чи цифрової революції. При цьому наші армії та промисловість опинилися перед загрозою залишитися позаду в гонці технологій. Тож співпраця - це вже не просто одна з можливостей, а обов'язок. Жодна держава ЄС не може самотужки забезпечити свою оборону на необхідному рівні. Крім того, за оцінками Єврокомісії, через недостатню співпрацю в сфері оборони і безпеки щороку витрачається близько 30 мільярдів євро, які можна було б заощадити.

Завдяки ініціативам Анґели Меркель (Angela Merkel) та Еммануеля Макрона Європа вже підготувалася до чергових викликів. Спільну оборонну та безпекову політику було поглиблено за допомогою низки спільних заходів: поряд із Європейським оборонним фондом (13 мільярдів євро на період з 2021 до 2027 року) було започатковано "постійну структурну співпрацю з питань безпеки та оборони" (Permanent Structured Cooperation on security and defence, PESCO). Остання має на меті покращити координацію між збройними силами окремих країн ЄС та спільно розробити кібер-навички за допомогою підвищення оборонних бюджетів.

До конкретних проектів у рамках цієї співпраці належить спільна штаб-квартира та європейський центр навчання пілотів тактичної авіації. Крім того, дев'ять країн, серед яких і Великобританія, започаткували ініціативу European Intervention Initiative - EI2, що має на меті розвивати європейську стратегічну культуру та більш тісну спільну військову політику. Утім, по обидва боки Рейну всі й надалі мають усвідомлювати, що європейська оборонна співпраця не є конкуренцією для НАТО, а має на меті його додаткове посилення.

Важливість оборонного питання визнана

Франція та Німеччина розпізнали важливість оборонного питання. Обидві країни почали збільшувати інвестиції в цю сферу та створювати підвалини майбутньої співпраці. Свіжі приклади - спільне планування майбутньої протиповітряної оборони, а також розробка нової моделі танка. Ці системи в майбутньому мають захищати нашу безпеку як на суші, так і у небі.

Але цього недостатньо: ми повинні дати старт новим проектам, аби забезпечити автономію, здатність до стратегічного планування та, зрештою, існування Європи. Приміром, нам потрібні амбітні програми в космічній галузі, щоб мати доступ до незалежних безпекових та розвідувальних інструментів. Невід'ємним елементом для цього є спільна розробка в майбутньому європейських ракет-носіїв.

Партнерство означає і залежність

Подібні проекти можуть з'явитися лише у рівноправних та довгострокових партнерствах, у яких свідомо приймається факт взаємної залежності. Для цього потрібно припинити дивитися лише на власні, національні частки в спільних проектах за принципом juste retour та почати мислити європейськими категоріями. Хоч це і виправдано, що держави вимагають часток відповідно до розміру внесків, які вони роблять у спільні програми. Однак цей принцип мислення не повинен працювати на шкоду економічній ефективності. Крім того, ми повинні в дусі Аахенської угоди знайти спосіб об'єднати наші погляди на експорт озброєнь.

Як ніколи ми як європейці маємо спільний інтерес у тому, аби разом знайти відповіді на загрози, що постали перед нашим континентом. Щоб і надалі відігравати на світовій арені сильну, напрямну та передусім єдину роль, ми мусимо прийняти виклик більш інтенсивної співпраці.

Автори цієї гостьової колонки - депутати Національних зборів Франції Жан-Шарль Ларсоннер, Крістоф Аренд, Тома Гассійо та Серен Моборн'є (усі з партії "Республіка на марші"), а також депутати німецького Бундестагу Андреас Юнґ (ХДС), Нільс Шмід (СДПН), Родеріх Кізеветтер (ХДС), Міхаель Ґеорґ Лінк (ВДП), Райнгард Брандль (ХСС) та Крістіан Петрі (СДПН).