25-річний уродженець Луганська Олександр Володарський 10 років тому разом з батьками переїхав жити до Німеччини. Сьогодні блогер і громадський активіст вивчає в університеті міста Ерланґен лінгвістичну інформатику й германістику, але продовжує брати участь у правозахисних і політичних акціях. За одну з акцій йому кілька років тому навіть довелося відсидіти строк у в’язниці. Володарського засудили за імітацію статевого акту під Верховною Радою, яка була формою протесту проти ухвалення закону про "захист суспільної моралі". Тепер в Україні відбувається ще один "моральний" суд: до в’язниці хочуть посадити правозахисника Дмитра Гройсмана. 29 березня очікується вирок у справі за звинуваченням у розповсюдженні порнографії.

Deutsche Welle: Олександре, Дмитру Гройсману загрожує до семи років в’язниці за те, що він оприлюднив у себе у "Живому журналі" фотомонтаж із зображенням пластикового фалоса поряд із екс-президентом Віктором Ющенком. Ви відсиділи загалом близько півроку в слідчому ізоляторі і колонії за те, що протестували проти закону щодо захисту суспільної моралі. Ви бачите у ваших справах щось спільне?

Олександр Володарський: Справа проти Гройсмана є сфабрикованою. Привід є сміховинним, а реальна причина полягає у тому, що правозахисник неодноразово припиняв міліцейське свавілля. За це органи вирішили йому помститися. Коли я протестував проти "моральної інквізиції", однією з причин, які підштовхнули мене до цього, була саме загроза того, що статті кримінального кодексу про "порнографію" будуть використані як політична зброя проти опонентів. Раніше провокації чинилися у вигляді підкидання незручним для влади людям наркотиків або зброї, а тепер можна підкидати і порнографію.

Які висновки про українську виправну систему Ви зробили під час ув'язнення?

Вся влада в Україні тримається на каральному апараті. Фундаментом української держави є насильство, корупція і невиправдана жорстокість. Саме тому правозахисний активізм є таким важливим, і я підтримую його, наскільки можу.

Українські правозахисники звертають увагу на проблему переповненості слідчих ізоляторів. Яким був Ваш особистий досвід?

У невеликій кімнаті, розрахованій на 20 в'язнів, було більше 30 людей. Спали ми по черзі. Це ідеальне середовище для будь-яких інфекційних захворювань. Там холодно, дме, а на стінах грибок, і хвороба майже гарантовано завершується ускладненнями. У мене хронічний бронхіт, і, вийшовши із СІЗО, я одразу потрапив до лікарні. У СІЗО немає ліків. Універсальний засіб від всього - аспірин. Від кашлю можуть дати муколтин. Антибіотиків там немає. Щоб отримати ліки від рідних або друзів, треба зв’язатися з ними. А це можна зробити лише через адвоката. Проте зателефонувати адвокату неможливо. Можна написати йому листа, але він отримає його за тиждень або й пізніше.

У резонансному фільмі журналіста Костянтина Усова є епізоди, коли в’язні підкуповують наглядачів, аби отримати можливість зробити дзвінок за допомогою мобільного телефону. Ви були свідком таких випадків?

Без корупції у сучасному українському СІЗО вижити неможливо. Якщо людина діятиме виключно за законом, вона просто не зможе, приміром, своєчасно отримати ліки. Ув'язнений не зможе терміново зв’язатися з адвокатом, якщо йому погрожують або на нього тисне слідчий. Вся система влаштована таким чином, що людина може вижити у ній або співпрацюючи з адміністрацією СІЗО напряму, або використовуючи якійсь корупційні лазівки. Ліквідація цієї корупції можлива лише через докорінну гуманізацію всієї системи. В нинішніх умовах ліквідувати корупцію якщо і можливо, то це може бути пов’язано з проблемами для в’язнів.

Люди, яких тримають у слідчих ізоляторах, дійсно небезпечні для суспільства?

І в СІЗО, і пізніше у колонії я зустрів дуже багатьох людей, які потрапили за ґрати за зберігання незначної кількості наркотичних речовин, зокрема таких легких наркотиків, як марихуана. Та соціальна шкода, якої зазнає суспільство через утримання цих людей за ґратами, є значно більшою, ніж від наркотиків, за які їх садять. Людина, яку заарештували за зберігання декількох грамів марихуани, на відміну від, скажімо, крадія, не має навіть шансів вийти за амністією. Відсидівши за наркотики, людина виходить з тюрми з тавром, і їй важко влаштуватися на роботу, почати життя спочатку. Я зустрічав у тюрмі колишніх студентів, які на 3-4 роки сіли за легкі наркотики і замість навчання в університеті отримували "освіту" за ґратами.

Як можна змінити цю систему?

Сама по собі зміна влади в країні, як показав досвід 2004-2005 років, не є гарантією змін. Поступово можна домогтися змін лише у тому разі, якщо залучати до правозахисних акцій максимальну кількість людей. І боротися кожен має починати не за тих, хто у СІЗО, а за себе. Починати треба із захисту своїх прав на роботі, а потім вже й братися за інші проблеми, такі як облаштування міста, функціонування громадського транспорту. Якщо люди навчаться брати це все у свої руки і контролювати, якщо вони побачать у собі носіїв влади, а у проблемах суспільства свої власні проблеми, тоді вони зможуть вплинути і на ситуацію з правами людини у слідчих ізоляторах. Але у найближчій перспективі я, на жаль, не можу зробити позитивного прогнозу.

Після того, як Ви відсиділи в тюрмі в Україні, Вам не хотілося повернутися до Німеччини і більше ніколи не мати справу з колишньою батьківщиною і її репресивним апаратом?

Ні, я буваю на акціях громадських активістів так часто, як тільки можу. Я хочу допомагати, наскільки це можливо, і з Німеччини. І це стосується не лише України. Приміром, нещодавно ми разом з іншими активістами збирали у Німеччині кошти на підтримку людей, які опинилися за ґратами під час масових акцій протесту у Росії. Збирали ми і кошти до каси взаємодопомоги для українців, які зіштовхуються з політичними репресіями. У майбутньому я намагатимусь не лише їздити на акції в Україну, але й більше привертати увагу до українських проблем у німецькому правозахисному і активістському середовищі.

Ви думали про те, чим би закінчилася для Вас імітація статевого акту під стінами Бундестагу?

Гадаю, у Німеччині все закінчилося би грошовим штрафом. В цілому тут більш ліберально ставляться до громадських активістів, ніж в Україні. Але у Німеччині є свої особливості. Зокрема, мене дуже здивувала необхідність підписувати заяву про відсутність зв’язків з екстремістськими організаціями, коли я влаштовувався на роботу у державну установу. Я підписував такий папірець, коли влаштовувався працювати лаборантом в університеті. Причому до переліку екстремістських організацій віднесено і Ліву партію Німеччини, яка має фракцію у Бундестазі (Ліва партія Німеччини перебуває під наглядом Федерального відомства з охорони конституції за підозрою у зв'язках з лівоекстремістськими організаціями - ред.). Це все одно, що в Україні відносити до екстремістських організацій Комуністичну партію або партію "Свобода". Німеччина – не царство загальної свободи. Тут правоохоронна система дуже методична, і, потрапивши в її поле зору, можна мати неабиякі труднощі довести свою правоту. Але правосуддя тут не має такого залякуючого, вибіркового характеру, як в Україні або Росії, коли обирається випадковий громадянин і карається – показово жорстоко і безглуздо.