Бажання свободи підштовхує до повстання: рано чи пізно воно скидає самодержавців з трону, посилюючи прагнення до демократії. А коли почався бунт, то вже пізно аргументувати на користь революції як дієвого етапу на шляху до демократії.

Шляхи до демократії пролягають історично по-різному, і не зрозуміло, чи озброєне повстання, навіть якщо за його допомогою усувається від влади тиран, обов'язково призводить до демократії. Якраз навпаки, революційні повстання і в Парижі 1789 року, і в Москві 1917-го, і в Тегерані 1979 року, хоча й скинули тиранів з трону, все ж не породили демократію. Результатом таких подій часто стає нестабільність, анархія, громадянська війна або та ж сама тиранія тільки у новій личині.

Революції приносять анархію?

Революції прагнуть цілей, які в ідеалі вже були до того, як почалася революція. Багатьом радикальним змінам в арабському та північно-африканському світі упродовж останніх років передувало революційне "обезголовлення" автократичного режиму (наприклад, у Лівії чи Єгипті).

Повалення диктаторів не призвело автоматично до вільнішої форми правління чи до дієздатнішого громадянського суспільства. Якраз навпаки - наслідки революцій, байдуже, якої доброї мети вони прагнули, йдуть на користь радше анархії, ніж верховенству права в державі. Це засвідчило, як мало в цих перехідних суспільствах простору для верховенства закону за межами формального уряду.

Революційні зміни під критикою

Убивство багаторічного диктатора в Лівії, котрий поволі виводив свою країну з кола держав-негідниць у західний світ, досягаючи при цьому дуже скромних успіхів у сфері прав людини та громадянського суспільства, призвело до проблем. Наперекір усім спробам на папері створити уряд національної єдності, реальність там виглядає зовсім інакше.Там утвердилося децентралізоване владарювання племен і військових, а між сходом і заходом відтоді панує атмосфера громадянської війни.

Історія в Єгипті розвивалася за схожим сценарієм. Хоча Мубарака й усунули від влади, але країна досі потерпає від мертвої хватки політичного ісламу та військових. Молоді світські ліберали, котрі влаштовували демонстрації на площі Тахрір, та домоглися повалення режиму, відчувають, що їх обдурили у теперішній боротьбі за владу. Жінок все ще утісняють, правами людини регулярно нехтують, політичний та релігійний розкол ускладнює утворення національної єдності.

Тут не ідеться про те, що революція не мала б відбуватися. Утім, правда в тому, що революційні зміни - не обов'язково найкращий шлях до створення здорового громадянського суспільства.

Правда полягає в тому, що гнів людей, котрі з покоління в покоління перебували під гнітом диктатури, часто утримується довше, ніж поступові реформи. Король Георг ІІІ і його уряд могли б запобігти американській революції, якби вони швидше зреагували на американські скарги на гноблення. Адже навіть американська революція принесла не лише свободу, а й 80 років рабовласницької республіки і криваву громадянську війну. Вільна громадянська республіка з'явилася тільки майже через століття після повстання. Утім, і тоді йшлося про громадянські права лише чоловіків, а не жінок.

Громадянське суспільство - ключ до успіху

Якщо поглянути на розвиток країн Східної та Центральної Європи після розпаду Радянського Союзу та соціалістичного табору, то деякі з них видаються успішнішими від інших, наприклад, Польща, Угорщина та Чехія. Вони ще раніше мали дієве громадянське суспільство чи досвід громадянського спротиву.

Можна дійти висновку, що реформи та громадянське суспільство, що вже існували перед радикальними трансформаціями, і є ключем до успіху. Парадоксально, але певний рівень здатності до громадянської активності потрібен для того, щоб успішно повалити автократію та створити уряд, котрий зміцнюватиме та підтримуватиме громадянську активність. Тобто ще до політичних змін потрібні цивільні ресурси, яких мають досягнути за допомогою політичних змін.

Складно сказати, який урок варто винести з історії чи великого історичного контексту політичних революцій. Історія творить факти. Революції не можна повернути назад, незалежно від їхніх наслідків. Крім того, вони завершують жахливе гноблення, даючи народу відчуття свободи, гідності та нового початку. Так, при цьому робляться помилки, але це власні помилки, а не помилки тиранів. Утім, найбільш успішні та продуктивні революції відбувалися у суспільствах, у яких вже були початкові ознаки демократії та громадянське суспільство, тобто там, де повстанці були вже не підданими, а громадянами.

Бенджамін Барбер - науковий співробітник Центру філантропії та громадянського суспільства на базі Інституту післядипломної освіти Міського університету Нью-Йорка. Він був урядовим радником за президентства Білла Клінтона, а також є автором численних бестселерів - таких як "Джихад проти McWorld".