На думку більшості американців, Гілларі Клінтон можна назвати потаємною і навіть нещирою. Проте більшість її біографів без зволікань називають головні риси її характеру: працелюбна, цілеспрямована, наполеглива, аналітична, поміркована, методична, консервативна та інколи пихата - такими епітетами змальовують пані Клінтон люди, які присвятили їй книжки. Карен Блюменталь, авторка біографії Клінтон для молоді, навіть називає її "по-студентськи занудною", додаючи, "що в цьому водночас і сила Гілларі, і її слабкість".

"В неї немає того харизматичного таланту надихати, як у її чоловіка Білла Клінтона або Барака Обами, - каже Брюменталь. - Вона схожа на ідеальну сусідку, яку всі хотіли б мати… Але нам, американцям, такі люди здаються дещо нудними. Фактично, вона і справді нудна."

Це парадоксально - Клінтон мала рекордно низькі рейтинги як кандидатка від Демократичної партії у новітній історії США, та водночас понад 20 разів американці називали її жінкою, якою країна найбільше захоплюється. Річард Крейтнер, оглядач впливового журналу "The Nation", пояснює це так: "Американці люблять працьовитих і наполегливих. Вони можуть захоплюватися Клінтон, але не хочуть, щоб вона стала президенткою їхньої країни."

Переконання чи політична доцільність?

Усі біографи погоджуються щодо того, які теми по-справжньому важливі для пані Клінтон: захист прав дітей та жінок, розвиток охорони здоров'я, соціальна справедливість, а також прагматична - а подекуди і дещо войовнича - зовнішня політика. Водночас Крайтнер заявляє, що колишня перша леді США, сенаторка від штату Нью-Йорк та державна секретарка США здатна легко змінювати погляди в інтересах власної кар'єри.
"Вона йде туди, куди дме вітер, - вважає журналіст. - Тому вона голосувала за війну в Іраку, коли це здавалося їй політично доцільним. Гілларі Клінтон може прислужитися як для добра, так і для зла - в залежності від того, хто на даний момент при владі".

"Складно зрозуміти, чого вона насправді хоче, оскільки вона прислухається до результатів опитувань та до думки більшості, а тому у відповідь час від часу рухається праворуч чи ліворуч", - констатує Карен Блюменталь. Потаємність Гілларі Клінтон - риса, яку ще один з її біографів, Джеймс Бой з Великобританії, називає головною у її характері - лише посилює цю невизначеність. 

Вимушена публічність потаємної жінки

На відміну від свого чоловіка Білла, нинішнього президента Барака Обами чи навіть майбутнього глави Білого дому Дональда Трампа, Гілларі Клінтон, здається, ніколи не почувалася на людях невимушено.
Вона отримала дещо аскетичне, консервативне виховання людини з середнього класу, а отже - дуже переймається за родину. Повною мірою це далося взнаки, коли Гілларі захищала чоловіка під час скандалів, пов'язаних з його подружніми зрадами у 1990-ті роки.

Проте така поведінка наштовхує на підозри, що пані Клінтон є що приховувати. Клінтонів не раз звинувачували у сумнівних ділових оборудках, та й сама Гілларі часто потрапляла в незручні ситуації. Найбільшого удару по її репутації завдав скандал з її робочим листуванням, коли з'ясувалося, що на посаді державного секретаря США Гілларі користувалася особистою електронною скринькою у службових цілях. "Електронна пошта - це частина того, що їй здається приватною територією, - пояснює Бойз. - Головний принцип дій Клінтон полягає в тому, що краще бути впійманою на гарячому, аніж просити дозволу". 

"Вона винятково розумна, але інколи робить неймовірні дурниці, - додає Карен Блюменталь. - Історія з електронною поштою саме про це. Поведінка Клінтон суперечить абсолютно усім засадам прозорості. Мабуть, вона просто намагалася приховати якусь частину свого життя від громадськості".

Проте Крайтнер пояснює цю історію інакше: причина у "пихатості", яка з'явилася у Гілларі через довге перебування при владі. "Скандал з електронною поштою демонструє її підхід до вирішення питань. Вона вважає, що Клінтонів правила не стосуються".