Студентка і блогерка Тетяна Корянова із Запоріжжя мешкає в Китаї вже третій рік. Українка навчається журналістиці у місті Сучжоу, що за 180 кілометрів від Шанхаю та за 700 кілометрів від Уханю, в якому виявили новий небезпечний коронавірус. Під час розмови з DW, Тетяна розповіла про те, як змінилося життя в місті, чи вірять китайці своїй владі та офіційним даним про поширення вірусу, і чи збирається вона залишати Китай.

DW: Тетяно, розкажіть, будь ласка, наскільки швидко змінюються дані про поширення вірусу? Та скільки людей захворіло станом на сьогодні?

Тетяна Корянова: Інформація оновлюється щогодини, останні дані (станом на 30 січня, - Ред.) - це 7900 підтверджених випадків у Китаї та десь 9900 осіб, які знаходяться на карантині під наглядом лікарів. Я порівнюю цифри щодня, і видається так, що протягом останніх кількох днів кількість людей, які захворіли в країні, щоденно зростає десь у середньому на 1500 випадків.

А як реагують люди? Які настрої загалом в країні?

Такої паніки, яку я спостерігаю у російськомовному сегменті інтернету, тут немає. Китайці - дуже згуртована нація, всі підтримують один одного і вірять, що ситуацію вдасться вирішити дуже швидко. В місті Ухань щодня о восьмій вечора відбуваються різні флешмоби - люди  кричать з  вікон: “Давай, Уханю!”, співають гімн Китаю. Мені час від часу пишуть мої китайські одногрупники , і коли я у них запитую - що і як, вони відповідають: “Іще тиждень і все буде добре”.

Люди вірять офіційним статистичним даним, чи вважають, що вони занижені, і насправді все набагато гірше?

У цілому, китайці підтримують владу і вважають, що вона все робить правильно. Найстрашніші новини, я особисто, дізнаюся із російськомовних ЗМІ. Нещодавно я телефонувала подрузі, яка рік тому переїхала із Сучжоу до Уханю. Коли я у неї запитала, чи правда те, що пишуть у російському інтернеті, вона попросила мене припинити поширювати чутки і вірити тільки китайським джерелам, тому що вони публікують максимально точну інформацію. За її словами, у самому Ухані немає ні наростання паніки, ні перебоїв з продуктами, і навіть черг у лікарнях уже немає - люди вірять, що система працює, як треба, і що всіх, хто захворів, ізолюють, а осередок хвороби ліквідують.

А що відбувається у вашому місті?

Сучжоу, як і Шанхай, функціонують у звичайному режимі. Звісно ж, всі жителі ходять у медичних масках - упродовж останніх кількох днів я не бачила жодної людини без маски. Офіційні канікули, які у зв’язку з Новим роком мали закінчитися третього лютого, продовжені до десятого, і ходять чутки, що їх продовжать ще на тиждень.

Але при цьому всі крамниці, торгові центри й доставка працюють. Перебоїв з продуктами немає. Я зазвичай замовляю продукти додому через спеціальний додаток, і замовити зараз можна абсолютно все: фрукти, овочі, м'ясо, що завгодно. Весь громадський транспорт і метро працюють у звичайному режимі. Людей на вулицях набагато менше. Багато кафе й кінотеатрів зачинено, але це пов'язано не з коронавірусом, а з тим, що в країні свята. В цей час вулиці порожні щороку, тому що на новорічні свята люди роз'їжджаються по домівках.

Тобто, в місті не застосовують жодних обмежувальних заходів?

Учора ізолювали мій університет, тепер у кампус не можна заходити й виходити з нього без тимчасової перепустки. Зараз я мешкаю не в гуртожитку, і щоб потрапити до своєї кімнати, мені треба подати офіційний запит, отримати довідку в лікарні, що я здорова, і за умови, що в мене немає температури, і я не була в Ухані, мені можна буде зайти.

Востаннє я була в університеті три дні тому, мене впустили на територію кампусу тільки після того, як при вході поміряли температуру цифровим градусником і обробили руки. Житловий комплекс, куди я тимчасово переїхала, теж закритий для відвідувань - туди дозволяють увійти тільки жителям, і тільки після того, як виміряють їм температуру.

Те ж саме відбувається в усіх громадських місцях: вимірюють температуру і обробляють руки при вході до великих торгових центрів, супермаркетів, на вокзалах при посадці й на виході з потягу. Без маски не пустять навіть у метро чи автобуси.

А що радять робити, щоб уберегтися від коронавірусу?

Інформації, як убезпечити себе, дуже багато. Наприклад, в WeChat, це найпопулярніша соціальна мережа в Китаї, створили спеціальний віджет, за яким кожен може перевірити, чи не було в тих потягах, в яких він їздив з 10 по 25 січня, заражених коронавірусом.

Радять також максимально обмежити пересування, не збиратися великими компаніями, носити маски певного типу - наприклад, якщо це хірургічна маска, її потрібно міняти через кожні чотири години, а якщо це маска N95 зі спеціальним фільтром, її вистачає на тиждень використання. Проблема лише в тому, що вірус поширюється і через слизову оболонку очей, тому очі - це найбільш незахищена зона. Ну і постійно нагадують про те, що потрібно якомога частіше мити руки.

Серед ваших знайомих є люди, що заразилися коронавірусом?

Слава Богу - ні. Я сама повернулася в Китай з Гонконгу 11 січня. Наступного дня мені стало погано, два дні у мене була висока температура, але зараз все нормально. Єдине, звісно, це постійна параноя: найменше нездужання чи першіння в горлі - і хапаєшся за градусник. І так у всіх: мінімальне підвищення температури або характерні для цієї доби року симптоми застуди - і люди відразу біжать до лікарні. Я щоразу відраховую 10 днів після будь-якого контакту з будь-якою людиною, щоб, якщо раптом щось трапиться, розуміти, звідки інфекція, і мати можливість попередити інших.

Чи не збираєтеся ви на якийсь час поїхати з Китаю?

Я ще не прийняла остаточного рішення. Якщо я все ж наважуся на від'їзд, мені потрібно буде спочатку доїхати потягом до Шанхаю, потім - до міжнародного аеропорту на метро чи таксі. Після цього -  пройти всі рівні контролю в аеропорту, кілька годин чекати на посадку, а потім ще 10 годин перебувати в одному замкненому просторі з величезною кількістю людей.

На мій погляд, це набагато небезпечніше, ніж залишатися вдома та уникати контактів зі сторонніми. Окрім того, у Китаї я живу вже третій рік і люблю цю країну, тож хочу закінчити навчання. Тому спонтанно поїхати на невизначений термін просто не можу. Хто знає, як розвиватимуться події далі, - можливо, я взагалі не зможу сюди повернутися. Тому, ситуація складна. Буду думати.