Нині уряди лише роблять перші конкретні кроки. При цьому заходи на національному рівні мають радше символічний характер. Адже фінансисти сьогодні працюють глобально і, яким би суворим не було національне законодавство, ніхто не завадить спекулянтам оперувати мільярдами в будь-якому іншому куточку світу. Так зокрема фахівці прокоментували нещодавню ухвалену в Німеччині заборону фіктивних угод, якими спекулянти користуються для гри на різницях курсів, фактично не володіючи жодними цінними паперами.

Німецький уряд також нещодавно ухвалив припис, згідно з яким банки з наступного року мають відкладати кошти у спеціальний резервний фонд на випадок кризи. Очікується, що до цього фонду щорічно надходитиме понад мільярд євро. Однак це копійки, якщо зважити на масштаби минулої кризи – лише на порятунок іпотечного банку Hypo Real Estate уряд у Берліні виділив 142 мільярди євро з кишені платників податків.

«Соціалізм для банкірів»

Скептики називають усі ці заходи недостатніми. Фінансовий аналітик Макс Отте каже, що убезпечити вкладників від можливих неприємностей у майбутньому набагато простіше, ніж здається, коли дивишся на потуги політиків. «Приміром, Deutsche Bank працює, маючи приблизно 1,5 відсотка власного капіталу. Якщо прописати, що фінансовий продукт має пропонуватися з власним капіталом 8-9 відсотків, це означатиме, що спекулянти муситимуть вкладати в операції більше власних коштів. Вони тоді були би обережнішими. Найважливіше у капіталізмі – це капітал. Банкіри мають вкладати більше власного капіталу, інакше це не капіталізм, а соціалізм – для банків», - зауважує Отте. Що таке «соціалізм для банкірів», показав крах Lehman Brothers. Власні резерви найбільшого на той момент інвестиційного банку світу складали 20 мільярдів доларів. Фінансові зобов’язання на момент банкрутства сягнули 500 мільярдів.

Змінити ситуацію взявся Міжнародний банк грошових розрахунків. Це відомство зі штаб-квартирою у Базелі є чимось на кшталт «резервно-координаційного центру» провідних центробанків світу. Глави національних банків 27 країн світу днями ухвалили рішення підняти рівень обов’язкового забезпечення капіталом фінансових продуктів. По завершенні перехідного періоду у шість років банки мають забезпечувати операції власним «твердим» капіталом на сім відсотків. Для цього вони вже тепер мають відкладати в резерви гроші та акції.

Податок на «швидку наживу»?

Біржовий аналітик та інвестор Макс Отте вважає, що цього замало. «Якщо кожна біржова трансакція обкладалася би податком принаймні у 0,05 відсотка, це стримало би спекуляції. Інвесторів, таких, як я, які раз на рік переглядають склад свого портфелю, це би суттєво не обтяжило. Зате менеджери хеджевих фондів, які за допомогою комп’ютерних програм щомісяця сотні разів перекидають туди-сюди цінні папери, це би зачепило. Податок на фінансові трансакції вгамував би тих, хто шукає швидкої наживи за допомогою чужих коштів», - переконаний експерт.

Такий податок поки готові запроваджувати лише Франція та Німеччина. США, Великобританія та «нові економічні тигри» пручаються. Якщо не буде досягнуто спільного рішення, жодного сенсу впроваджувати такий податок в одній з країн не буде.

Казино з дуже великими ставками

Ще один аспект, до якого руки політиків узагалі ще не дійшли, – це торгівля деривативами. Деривативи – це похідні фінансові інструменти, такі, як ф’ючерси та опціони. Макс Отте називає ринок деривативів просто: «казино». Річний обсяг торгівлі деривативами у світі сягає 600 трильйонів доларів. Тобто оборот цього «казино» удесятеро перевищує валовий соціальний продукт планети.

Суворіше регулювання торгівлі деривативами, яким президент Обама лякає нью-йоркських біржовиків, Отте називає «окозамилюванням». Проти інтересів банківського лобі поки не наважується піти ніхто, знизує плечима німецький експерт.

Автори: Жанґ Дангонґ / Євген Тейзе

Редактор: Христина Ніколайчук