Два роки тому - 12 квітня 2014 року - невідомі на той момент озброєні люди в камуфляжі захопили будівлю міського управління міністерства внутрішніх справ України у місті Слов’янськ Донецької області. Тоді це виглядало як провокація. Ані українська влада, ані місцеві правоохоронці, ані військові, які прибули на місце інциденту, не знали, як адекватно відреагувати на те, що трапилось. Як констатують експерти, країна не була готова до подібних викликів. "Коли розпочався російський наступ українська держава просто впала. Утворився вакуум", - каже британський експерт Джеймс Шерр, науковий співробітник Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House.

В Україні на той момент ще діяла стратегія національної безпеки й оборони, розроблена й схвалена командою екс-президента Віктора Януковича. В цих документах були прописані подібні сценарії зазіхання на територіальну цілісність України, однак жодної з країн як потенційного агресора там не було вказано, наголошує директор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник. "Росія взагалі не розглядалася як джерело загрози. Всі оборонні системи, продовжуючи радянську традицію, були сконцентровані на заході, а не на сході країни",- зауважує Мельник.

Оновлені документи

Два роки після початку російської агресії Україна оновила свої стратегічні документи. У березні президент Петро Порошенко затвердив нову Концепцію розвитку сектору оборони та безпеки України. Основною загрозою для України визнано Росію, яка використовує не тільки військову силу, але й "технології гібридної війни".

Відповідно до затвердженої Концепції, реагувати на такі загрози українська влада збирається, запровадивши в оборонному секторі "принципи й стандарти, прийняті в державах-членах ЄС та НАТО" та підвищенням рівня координації та взаємодії між структурами. Окрім цього, в Україні хочуть створити національну систему кібербезпеки, професіоналзувати сили оборони, створити необхідний військовий резерв, зміцнити взаємодію зі спецслужбами країн НАТО.

"На третій рік війни можемо підсумувати: що працює і що не працює для реального захисту суверенітету України. Ми майже з нуля створили боєздатну армію, яка зупинила агресора й перемолола десятки російських батальйонів. Уряд різко збільшив оборонні видатки - до 113 мільярдів гривень. Війська отримали десятки тисяч одиниць додаткової техніки",- наголошує народний депутат фракції "Народний фронт", член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Андрій Тетерук.

Громадянське суспільство як елемент оборони

Однак чи достатнього цього? На переконання, експертів, збільшення зброї та людських ресурсів не достатньо, аби адекватно реагувати на сучасні виклики з безпеки в умовах гібридних війн. Джеймс Шерр вважає, що Україна поки що не повністю засвоїла урок гібридної війни, яку проти неї веде Росія. "Тільки завдяки волонтерам та добровольчим батальйонам Україні вдалося повернути Слов’янськ та частину території, яку захопили проросійські бойовики на сході, - наголошує Шерр. - Хоча формально зараз добровольчих батальйонів, які певною мірою складались з представників громадянського суспільства в Україні не існує, бо вони включені у склад Нацгвардії, але через помилки у прийняті стратегічних оборонних рішень, зроблених ще тоді, зараз існує певна недовіра між тими хто воює на сході й військовим керівництвом в Києві".

Експерти вказують на те, що у своїх оновлених оборонних стратегіях Україна не повністю врахувала роль громадянського суспільства, закріпивши за волонтерами лише логістичну функцію "Громадянське суспільство може зробити для зміцнення обороноздатності країни більше, аніж логістика. Вони можуть бути серйозною частиною цієї оборонної стратегії", - наголошує Шерр.

Водночас, на думку колишнього генерального секретаря парламентської асамблеї НАТО Саймона Лунна, українці, якщо хочуть відчувати себе більш захищеними у власній країні, мають посилити контроль оборонного сектору країни, а не покладатися виключно на політиків. "Громадянському суспільству в Україні варто контролювати, аби сектор безпеки не мав занадто великих важелів впливу, надмірної секретності й відображав, власне, те суспільство, яке він має захищати", - переконаний Лунн.

На крок позаду

Експерти констатують, що військова агресія, яку застосувала Росія до України використовуючи сепаратистські настрої в Донецькій та Луганській області починаючи ще зі Слов’янська,була скритою, але не настільки, аби її не можна було не помітити. Представник Центру Разумкова Олексій Мельник переконаний, що тоді новій українській владі забракло політичної волі дати рішучу відповідь агресору. "Зараз у нас є державні структури , спецслужби, які можуть реагувати на подібні виклики. Ситуація не була б вже такою, як під час захоплення Слов’янська. Ми вже маємо певний досвід. Але наш противник теж вивчив цей досвід, і він, на жаль, більш креативний", - вважає Мельник. На його думку, Україна досі не перехопили ініціативу в Росії: "Вони продовжують нав’язувати нам свою волю. Ми на крок позаду".

Мельник критикує, що, розробляючи оборонні документи, нинішнє українське керівництво не подбало про превентивну стратегію України й оборона країни знову залежатиме виключно від політичної волі її керівників.