Право на самовизначення націй - важливий принцип міжнародного права, так само як і захист територіальної цілісності самих держав. Утім, каталонський рух за незалежність посилається насамперед на перший із цих принципів, а іспанський уряд натомість - на другий. Хай там як, а права на відокремлення міжнародне право не містить, за винятком випадків, коли на це є згода тих двох сторін, котрих це стосується, чого у випадку Каталонії і близько немає.

Однак виникнення нової країни - не завжди проблематично. Коли 1992 року чехи відокремилися від словаків, то це відбулося за обопільної згоди. Так само коли в 1950-ті та 1960-ті роки багато африканських народів проголосили незалежність, то хоч колоніальні держави іноді й опиралися цьому, але ООН орієнтувалася насамперед на право на самовизначення як провідний принцип.

Експерт з питань міжнародного права професор Штефан Тальмон (Stefan Talmon), який працює в Бонні, вважає, що каталонці не можуть посилатися на цей принцип. "Право на самовизначення будь-якого народу передбачає, що існує такий народ, який може претендувати на це право. Але, згідно з міжнародним правом, частина народу в межах однієї національної держави, навіть тоді, коли ця частина має певні притаманні лише їй риси ідентичності, не є народом, що може посилатися на право на самовизначення", - пояснив професор у коментарі для Deutschen Welle.

Якби в Баварії раптом виник би рух за відділення від ФРН, то посилатись на право на самовизначення народів баварські сепаратисти не мали би підстав. Так само, як це було й у випадку албанців Косова, яких важко назвати окремим народом з точки зору міжнародного права. Тим не менше, 2008 року Косово проголосило незалежність від Сербії. При цьому правовий статус краю ще й досі остаточно не визначений. Сербія, як і раніше, розглядає Косово як частину своєї території. Попри те, що 2010 року Міжнародний суд ООН у Гаазі ухвалив рішення, згідно з яким оголошення Косовом незалежності не суперечить міжнародному праву, судді не визначили остаточно питання статусу. Так само тоді суд підтвердив Резолюцію ООН 1244, яка гарантувала суверенність та територіальну цілісність Федеративної Республіки Югославії та її правонаступниці Сербії.

З іншого боку, вже більше половини з майже 200 країн-членів ООН визнали Косово незалежною державою. Але Іспанія й досі цього не зробила. І саме через те, що уряд у Мадриді побоюється створити прецедент для Каталонії та інших регіонів, які воліли б отримати незалежність.

Правове поле

Ще одним, дещо іншим прикладом у цьому плані можна вважати Шотландію. Правове поле не змушувало уряд Великобританії під керівництвом тодішнього прем'єр-міністра Девіда Кемерона дозволити проведення референдуму щодо незалежності Шотландії. Проте тоді Лондон пішов на це, аби політично вирішити це питання. Результатом стало те, що близько 55 відсотків шотландців проголосували проти виходу зі складу Сполученого Королівства, у той час як 45 відсотків висловилися за незалежність. Особливих змін у питанні щодо незалежності Шотландії від Сполученого Королівства не спостерігається навіть після того, як більшість шотландців висловилися проти виходу Великобританії зі складу Європейського Союзу - так званого Brexit - під час плебісциту в червні 2016 року. Про це однозначно свідчать результати соцопитувань. Тож питання незалежності Шотландії, здається, принаймні поки що вирішене.

А Каталонія? На відміну від диктатури генерала Франко, нині й мови не може бути про якісь утиски та обмеження каталонців та каталонської культури. Каталонія має статус автономії й наділена широкими правами. Тож Штефан Тальмон не вбачає жодної правової підстави для каталонського прагнення незалежності. "Для незалежності Каталонії правових механізмів немає - як за конституцією Іспанії, так і згідно з нормами міжнародного права", - пояснює він.

Із ним погоджується експертка з Берлінської експертної групи SWP Сабіне Рідель (Sabine Riedel). В інтерв'ю інформагенції dpa вона так прокоментувала цю ситуацію: "Каталонські сепаратисти мають намір створити зі свого регіону власну державу. Але, згідно з конституцією, вони не можуть так учинити, а крім того, це суперечить міжнародному праву, адже регіон має статус автономії". На думку експертки, якщо сепаратистам вдалося б домогтися відокремлення, то наслідки цього були би просто непередбачувані. "Якщо ми ставитимемо під сумнів договори, укладені державами, тоді на нас чекають конфлікти, а може й знову війна в Європі", - застерігає експертка.

Нинішні держави змін не прагнуть

І тут справа не лише в міжнародному праві. Європейське право теж захищає радше статус-кво. Приміром, 4 стаття Договору про Європейський Союз наголошує, що держави поважають "національну ідентичність" кожного зі членів. А сама ця ідентичність "виражається в засадничих політичних та конституційних структурах включно з регіональним та місцевим самоврядуванням", зазначається в документі. Та сама стаття також вказує на важливість поважати й "територіальну цілісність". Іншими словами, відокремлення не бажані. Причина цього - те, що в ЄС, як і раніше, головними гравцями є країни-члени.

Штефан Тальмон звертає увагу ще на одну особливість: "Міжнародне право визначається існуючими державами. Тож міжнародне право є дуже стійким до змін саме в галузі територіальної цілісності. Жоден не буде пиляти гілку, на якій сидить". На думку експерта, якби держави дозволили б відокремлення від себе певних територій чи окремих груп населення "на підставі суб'єктивних почуттів щодо ідентичності", то незабаром у світі було б вже не близько 200, а 300, а може, й 400 держав.

Попри це "міністр закордонних справ" Каталонії Рауль Ромева вважає, що ЄС може "розвиватися". Адже це, на його думку, - "прагматичний та динамічний проект. Він пристосовується до реальності". Проте наразі складається зовсім інше враження. Голова Європейської Комісії Жан-Клод Юнкер вже застеріг про всяк випадок: "Каталонія не змогла б за день стати членом Європейського Союзу просто в результаті голосування". Тож, за його словами, Каталонії знову доведеться пройти від самого початку шлях до членства в ЄС, те саме стосується повернення до спільної європейської валюти - євро - та доступу до спільного європейського внутрішнього ринку. Адже все це каталонці втратять із виходом зі складу Іспанії. Водночас досить лише одного голосу країни-члена ЄС під час подачі Каталонією заявки на членство у спільноті, щоб завадити цьому. А уряд у Мадриді це зробить за будь-яких обставин. Можливо, що до нього в цьому питанні приєднаються й інші члени ЄС, які побоюються сепаратистських настроїв у себе. Тож шансів у каталонських сепаратистів - з точки зору правових та політичних аспектів - не багато.