"24-та Самаро-Ульянівська Бердичівська Залізна ордена Жовтневої Революції, тричі ордена Червоного Прапора, орденів Суворова і Богдана Хмельницького бригада імені князя Данила Галицького" - це не набір незв’язаних між собою слів. Саме так донедавна називалася одна з військових бригад Збройних сил України (ЗСУ) в Яворові Львівської області. Почесні найменування сотень інших бригад, батальйонів, військових частин української армії також містили як не червону зірку, то червоний прапор чи інші атрибути радянського минулого. "А подекуди військові частини з такими назвами мали ще й погану історію - у 1918-21 роках воювали проти української держави, української армії, брали участь у Голодоморі, придушені національно-визвольних рухів. Ми не могли залишити такі назви для сучасної української армії", - пояснює провідний спеціаліст головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ Василь Павлов.

 Нові назви

Усі пов’язані з радянським минулим найменування були анульовані у 2015 році указом президента України Петра Порошенка в процесі декомунізації в українській армії. Протягом 2018 року військові частини та інші підрозділи ЗСУ почали отримувати нові назви, пов'язанні з українською історією. Здебільшого це найменування за територіальною ознакою, що демонструє, де базується військова частина чи де вона вела бойові дії. Також присвоюється почесне найменування на честь патрона військової частини - визначної історичної постаті України - або в пам'ять військових, які в різні часи боролися за українську незалежність.

Так у ЗСУ з'явилися 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців, окремий полк спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго, 30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького, 93 окрема механізована бригада "Холодний Яр". Уже знайома нам яворівська бригада стала 24-ою окремою механізованою бригадою імені короля Данила. До речі, почесні найменування військових частин періоду Другої світової війни залишилися, але лише в тих випадках, якщо люди, на честь яких вони були названі, не скоювали злочинів проти українців.

Цьому не вчили в школі

Однак не всі солдати розуміють і сприймають зміни позитивно, а подекуди опираються новим назвам, символіці і новим традиціям. Адже більшість з них були переконані, що "родовід" української армії починається виключно з радянської армії, каже Павлов. Він вказує на те, що своєрідна "інвентаризація" знань про українську історію показала, що в Збройних силах України абсолютно відсутні кілька шарів національної пам’яті: про Перші визвольні змагання (1917-1921 років), армію УНР, про Першу світову війну.

Натомість є лише спорадична та вибіркова пам'ять про Другу світову війну та використання радянської армії в локальних конфліктах. "Наприклад, у військовослужбовців, які прийняли присягу в 1993 році і сформувалися в незалежній Україні, повинна бути відсутня пам'ять про червону і радянську армії. Але, як не дивно, ця пам'ять є, і вона домінує. Бо правдиву українську історію не вивчали в школах, інститутах, військових академіях", - визнає Павлов. В ЗСУ зазначають, що спроби "декомунізувати армію" та відновити українські історичні назви, символи та військові традиції робилися з 1992 по 1997 роки, однак з 2000-х до 2013 року відбувся "відкат" та повернення до радянської мілітарної традиції.

Причиною цього в Українському інституті національної пам’яті вважають системне нав’язування українцям Росією свого бачення української історії. Російський історичний наратив досі тою чи іншою мірою присутній і в українській системі освіти і активно лобіюється через ветеранські військові організації. За словами голови інституту Володимира В'ятровича, ці рештки міфів і стереотипів є потрібними для РФ, як елементи мобілізації в боротьбі проти України.

Повернення "політінформації"

Аби змінити ситуацію, історики з Українського інституту національної пам’яті, університетів та громадських організацій взялися допомогти провести "декомунізацію в головах" військовослужбовців. Від червня цього року історики читають історичні лекції вищому керівництву Генерального штабу ЗСУ, а з кінця жовтня громадські організації проводять сесії запитань-відповідей та  дискусії на історичну тематику для командування Сухопутних військ України, Оперативного командування, тиловиків Генштабу ЗСУ.  "Запитання, які ставлять військові, виникають через незбіг радянських і українських традицій, але йде роз’яснення через діалог, історичні паралелі. І навіть такі консервативні підрозділи, як десантно-штурмові та морська піхота, поступово сприймають зміни, і вже пишаються нової символікою", - зазначає один з лекторів, директор Національного інституту стратегічних досліджень, радник президента України Ростислав Павленко. 

На думку виконавчого директора Центру суспільних відносин Євгена Магди, така концентрована подача "історичної правди" допомагає відчути українським воякам своє місце у соціальній ієрархії. "Військові приймають присягу на вірність України, і вони повинні чітко розуміти, чому саме цю країну вони захищають", - вважає Магда.