Газета «Франкфуртер Альгемайне» подає таку думку щодо подій на Південному Кавказі:

У так званих «заморожених конфліктах» на теренах колишнього Радянського Союзу Росія ніколи не була безстороннім арбітром, яким вона себе нині зображає. Її «миротворчі війська» у Абхазії або Південній Осетії, а також у Придністров’ї завжди мали принаймні одне додаткове завдання - зберегти російський вплив у «близькому зарубіжжі» та не допустити, щоб держави на уламках СРСР ніколи не залишили російську Сонячну систему.

(…)

Москва мотивує введення військ до Південної Осетії кровними інтересами захисту власних співгромадян. У балтійських країнах, де мешкають великі російські меншини, цей «аргумент» дуже лякає політиків. А в Україні можуть згадати погрозу Путіна, який сказав, що у разі вступу Києва до Північноатлантичного альянсу Україна може припинити існування як єдина держава. У Східній Україні та в Криму більшість населення - російськомовна. І якщо дійде до крайнощів, то їх, очевидно, використають як привід.

(…)

Світова спільнота не повинна зачиняти на це очі. Захід і НАТО, яке принаймні у принципі висловилося за членство Грузії у Північноатлантичному альянсі, повинні вирішити, чи вони підтримуватимуть Грузію і як саме.

До запланованого візиту німецького канцлера Ангели Меркель до Сочі пише свій коментар газета «Тагесшпігель»:

Німецький уряд під керівництвом Ангели Меркель покликаний негайно знайти єдину позицію. Ще ніколи її упущення в цьому сенсі не були такими наочними, ніж зараз: відсутність стратегічного напрямку. Вичікувальна позиція нічого не дає. Уряд демонструє непевеність. Обережно! Щоб потім не довелося відкараскуватися від цього панібратства. Бо ж Росія намагається відновити Радянський Союз. Дії відносно Грузії - попередження усім, хто буде намагатися, із великоросійського погляду, надто наближатися до Заходу, в тому числі й Україні. Ні у кого немає права цьому потурати. Те, що станеться із Грузією, буде поворотним пунктом у світовій політиці, у цьому Джон МакКейн має рацію.

На прикладі військових дій Росії на Кавказі «Брауншвайгер Цайтунг» аналізує політику безпеки Кремля:

«Це політика попереднього століття, яка базується на поневоленні і створенні довкола Росії зони впливу. Грузія прагне євроінтеграції, а Росія хоче цього уникнути. Тому що Грузія - не єдина з держав колишнього Радянського Союзу, що добивається захисту від альянсу, аби уникнути тиску Кремля», розмірковує «Брауншвайгер Цайтунг».

Тим часом, «Райніше Пост» із Дюсельдорфа наголошує:

«Війна на Кавказі засвідчує слабкість Заходу. Москва знає, що ані США, ані ЄС, ані НАТО не будуть вживати рішучих військових заходів. Росіяни жорстко поводяться навіть із цивільним населенням. Вони збираються здійснити демонстративне побиття. І наочно показати, що країни, які розраховують на Захід і передусім на США, насправді кинуті напризволяще. Захід повинен переосмислити свою політику щодо Кремля», - радить «Райніше Пост».

Газета «Кілер Нахріхтен» критикує відсутність єдиної позиції у Європи:

«На думку Польщі та балтійських держав, військові дії Росії є підтвердженням вічного імперіалізму Москви. Франція ж, навпаки, задоволена тим, що Кремль таким чином вказує на межі світового впливу США. Десь між ними маневрує Німеччина з наполегливим закликом припинити воєнні дії. Путін і Медведєв знають, що перевага зараз - на їхньому боці. Бо влада Росії тримається передусім на володінні величезними сировинними ресурсами», говориться у коментарі «Кілер Нахріхтен».