Двосторонні відносини між Японією та Францією знайшли своє відображення у ХІХ столітті й в образотворчому мистецтві. Японізм, що саме був у моді, тривалий час надихав французьких митців. Перебуваючи у Франції, японські митці перебирали європейські мотиви та методи живопису та забирали їх з собою додому, приміром, художник Ікуносуке Шіратакі, чия картина "Заняття" (1898 рік) зображена тут на фото.

Чимало японських митців вирушали у ХІХ столітті з метою навчання до Європи, передусім до французької культурної метрополії Парижа. Це було місцем зустрічі міжнародного авангарду художників та скульпторів. "Великим шиком" серед іноземців було вдягатися за тодішньою модою, чорні циліндри вважалися тоді ознакою абсолютної вишуканості - так розгулювали бульварами.

Художник Клод Моне, який 1886 року написав олією цей пейзаж, був у захваті від японської культури. Власним коштом він назбирав приватну колекцію японських гравюр по дереву, що надихала його як митця. У Франції "Японізм" кінця ХІХ століття став популярною модою. Паризькі торговці витворами мистецтва добряче заробляли тоді на цьому.

Живописець Едуард Мане (1832-1883) свого часу був відомий більше своїм фланерством та імпресіями великого міста з Парижа. Заради свого полотна "Хлопчик з квітами" (1876 року) Мане відмовився від міських мотивів та взявся за опис природи. Нова простота, людина на природі - своє натхнення Мане черпає в мистецтві Країни сонця, що сходить.

Японські майстри, навпаки, переймали європейські стилі живопису імпресіоністів та переносили їх в далекосхідне культурне оточення. Як мотив японці обирали жінок, дітей та сцени з повсякденного життя своєї батьківщини. Лише стиль сильно нагадує європейський живопис ХІХ століття, як ось це полотно "Відпочинок під деревом" (1898 року) роботи пензля Сеікі Куроди.

Французьких митців, як-то скульптора Огюста Родена (1840-1917), неабияк надихав Японізм. Хвиля, як мотив японських гравюр по дереву, часто з'являється в роботах Родена - лише перенесена очима європейця в скульптуру. Японських колекціонерів, приміром, промисловця Коїро Мацуката, це дуже надило. Його неймовірно вишукана колекція налічує серед іншого й 59 робіт Родена.

Огуста Родена також досить непогано надихали чарівні жінки. Його улюблена модель Ханако - молода японська акторка, тоді теж проживала в Парижі. Лише її бюстів з бронзи та гіпсу, що належать авторству Родена, - 58 штук. Крім того, Роден створив незліченну кількість малюнків з її зображенням.

Японські промисловці початку ХХ століття належали до найзавзятіших колекціонерів робіт французьких імпресіоністів, яких самих неабияк надихало японське мистецтво. Бізнесмен Мацуката, президент верфі компанії Кавасакі, був близьким другом художника Клода Моне (другий зліва), тож купував картини безпосередньо з його студії. На фото його племінниця Такеко під час візиту до родини Моне.

У цього полотна японського художника Шігеру Аокі "Морський ландшафт, Мера" (1904), виконаного олією, є дуже схожий аналог Клода Моне, а саме "Бель-Іль, ефект дощу" (1886 рік). Роздуми на лоні природи, відображення таких природних явищ, як дощ, сніг та море, дуже притаманні обом культурам. У японських гравюрах по дереву це було традицією задовго до того.

Японські митці навчалися під час свого перебування у Франції також й традиції академічного живопису в стилі ню. В одній з академій мистецтв, насамперед у Парижі на зламі століть, митці-початківці мусили спочатку вивчати в студіях пропорції та виміри людського тіла. Лише небагато з них виходили на природу. Це робота японського митця Сотаро Ясуї 1931 року.

Великі колекції ранніх японських збирачів творів мистецтва - сьогодні надбання музеїв Японії. Колекція Мацукати, яка пережила Другу світову війну в Парижі, повернулася додому лише 1958 року, після конфіскації. Умовою видачі робіт японській стороні було спорудження для них музею. 1959 року у Токіо відкрився "Національний музей Західного мистецтва", який й по сьогодні принаджує багато відвідувачів.

Два полотна, схожі мотиви: "Прогулянка" Едуара Мане (праворуч, близько 1880 року) зображає елегантну молоду жінку під час прогулянки парком. Японський художник Шінтаро Ямашіта, який з освітньою метою довгий час жив у Парижі, обрав мотивом для своєї картини "Жінка, що читає" (1908 року) європейку, яка для нього була екзотикою.