Німецький Дюссельдорф називають "японською столицею на Рейні". У цьому місті зараз проживають близько восьми з половиною тисяч японців, а по всій федеральній землі Північний Рейн - Вестфалія (Дюссельдорф - її столиця) нараховується майже 15 тисяч виходців із країни сонця, що сходить. Японська спільнота у Дюссельдорфі є третьою за обсягом в Європі після лондонської та паризької.

Приблизно так буде виглядати рейнська набережна у Дюссельдорфі в суботу, 25 травня, коли у цьому місті відбудеться черговий День Японії (Japan-Tag Düsseldorf) - культурний фестиваль німецько-японської дружби, на який збирається від 500 тисяч до мільйона людей.

Регулярно фестиваль проводиться з 2002 року, але перший пройшов ще у 1983-му. Історія тутешньої японської громади йде корінням до початку 1950-х років, коли Дюссельдорф почав ставати головним центром розвитку торговельних зв'язків між двома країнами. Особливу роль у цьому тоді грали гірничодобувні та металургійні підприємства сусідньої Рурської області.

У повоєнні роки на шахтах і фабриках Рурської області проходили навчання багато японських інженерів, а у лікарнях навчалися японські медсестри. Деякі з них навіть створили тут сім'ї і залишились працювати у представництвах японських компаній, які почали відкриватися у Дюссельдорфі.

Дюссельдорф розташований у центрі Європи. Звідси японцям було зручно налагоджувати і вести бізнес по всьому континенту. Незабаром у місті почала утворюватися своя японська інфраструктура: з'явилися магазини, банки, лікарські практики, книжкові крамниці, транспортні фірми, страховки, готель, школа, дитячий садок, а також були відкриті генеральне консульство і торгово-промислова палата.

У землі Північний Рейн - Вестфалія зараз працює понад 620 японських фірм, більшість із них - у Дюссельдорфі. Загальна кількість співробітників - майже 53 тисячі осіб. В 1975 році на знак подяки за гостинність громада подарувала жителям Дюссельдорфа традиційний Японський сад, а також заснувала кілька наукових стипендій для стажувань в Японії.

День Японії у Дюссельдорфі - дуже барвиста подія, яка дозволяє ближче познайомитися з історією і культурою цієї далекої в географічному, але дуже близької тут у людському плані країни.

Особливу увага щороку привертає, наприклад, табір самураїв, в якому можна побачити справжні історичні експонати.

Також у програмі дюссельдорфського Дня Японії - різноманітні показові виступи, змагання, конкурси, виставки, демонстрація японських звичаїв, навчання правил розпивання саке, примірки кімоно, концерти тощо. На фотографії - учасники поєдинку сумо.

Японською їжею в Дюссельдорфі нікого не здивуєш - тут працює маса різних ресторанів, кафе, закусочних. Але на таке свято на свіжому повітрі все здається ще більш смачним і апетитним. Якщо ж захочете японської їжі в інші дні року, вирушайте на вулицю Іммерманнштрассе (Immermannstrasse), навколо якої, власне, і розташований сам японський квартал.

Фестиваль також збирає величезну кількість шанувальників субкультури косплей в костюмах персонажів з японських комп'ютерних ігор, аніме та манги. Парочку ми вже бачили, а тут обмежимося одним знімком: демон Хічіґо Шіросакі демонструє свою улюблену зброю - тесак на ім'я Зангецу.

Завершується фестиваль після настання темряви приголомшливим салютом - справою рук японських майстрів. Для грандіозного феєрверку використовується піротехніка з Японії.

Двосторонні відносини між Японією та Францією знайшли своє відображення у ХІХ столітті й в образотворчому мистецтві. Японізм, що саме був у моді, тривалий час надихав французьких митців. Перебуваючи у Франції, японські митці перебирали європейські мотиви та методи живопису та забирали їх з собою додому, приміром, художник Ікуносуке Шіратакі, чия картина "Заняття" (1898 рік) зображена тут на фото.

Чимало японських митців вирушали у ХІХ столітті з метою навчання до Європи, передусім до французької культурної метрополії Парижа. Це було місцем зустрічі міжнародного авангарду художників та скульпторів. "Великим шиком" серед іноземців було вдягатися за тодішньою модою, чорні циліндри вважалися тоді ознакою абсолютної вишуканості - так розгулювали бульварами.

Художник Клод Моне, який 1886 року написав олією цей пейзаж, був у захваті від японської культури. Власним коштом він назбирав приватну колекцію японських гравюр по дереву, що надихала його як митця. У Франції "Японізм" кінця ХІХ століття став популярною модою. Паризькі торговці витворами мистецтва добряче заробляли тоді на цьому.

Живописець Едуард Мане (1832-1883) свого часу був відомий більше своїм фланерством та імпресіями великого міста з Парижа. Заради свого полотна "Хлопчик з квітами" (1876 року) Мане відмовився від міських мотивів та взявся за опис природи. Нова простота, людина на природі - своє натхнення Мане черпає в мистецтві Країни сонця, що сходить.

Японські майстри, навпаки, переймали європейські стилі живопису імпресіоністів та переносили їх в далекосхідне культурне оточення. Як мотив японці обирали жінок, дітей та сцени з повсякденного життя своєї батьківщини. Лише стиль сильно нагадує європейський живопис ХІХ століття, як ось це полотно "Відпочинок під деревом" (1898 року) роботи пензля Сеікі Куроди.

Французьких митців, як-то скульптора Огюста Родена (1840-1917), неабияк надихав Японізм. Хвиля, як мотив японських гравюр по дереву, часто з'являється в роботах Родена - лише перенесена очима європейця в скульптуру. Японських колекціонерів, приміром, промисловця Коїро Мацуката, це дуже надило. Його неймовірно вишукана колекція налічує серед іншого й 59 робіт Родена.

Огуста Родена також досить непогано надихали чарівні жінки. Його улюблена модель Ханако - молода японська акторка, тоді теж проживала в Парижі. Лише її бюстів з бронзи та гіпсу, що належать авторству Родена, - 58 штук. Крім того, Роден створив незліченну кількість малюнків з її зображенням.

Японські промисловці початку ХХ століття належали до найзавзятіших колекціонерів робіт французьких імпресіоністів, яких самих неабияк надихало японське мистецтво. Бізнесмен Мацуката, президент верфі компанії Кавасакі, був близьким другом художника Клода Моне (другий зліва), тож купував картини безпосередньо з його студії. На фото його племінниця Такеко під час візиту до родини Моне.

У цього полотна японського художника Шігеру Аокі "Морський ландшафт, Мера" (1904), виконаного олією, є дуже схожий аналог Клода Моне, а саме "Бель-Іль, ефект дощу" (1886 рік). Роздуми на лоні природи, відображення таких природних явищ, як дощ, сніг та море, дуже притаманні обом культурам. У японських гравюрах по дереву це було традицією задовго до того.

Японські митці навчалися під час свого перебування у Франції також й традиції академічного живопису в стилі ню. В одній з академій мистецтв, насамперед у Парижі на зламі століть, митці-початківці мусили спочатку вивчати в студіях пропорції та виміри людського тіла. Лише небагато з них виходили на природу. Це робота японського митця Сотаро Ясуї 1931 року.

Великі колекції ранніх японських збирачів творів мистецтва - сьогодні надбання музеїв Японії. Колекція Мацукати, яка пережила Другу світову війну в Парижі, повернулася додому лише 1958 року, після конфіскації. Умовою видачі робіт японській стороні було спорудження для них музею. 1959 року у Токіо відкрився "Національний музей Західного мистецтва", який й по сьогодні принаджує багато відвідувачів.

Два полотна, схожі мотиви: "Прогулянка" Едуара Мане (праворуч, близько 1880 року) зображає елегантну молоду жінку під час прогулянки парком. Японський художник Шінтаро Ямашіта, який з освітньою метою довгий час жив у Парижі, обрав мотивом для своєї картини "Жінка, що читає" (1908 року) європейку, яка для нього була екзотикою.

Вишневий цвіт має для японців глибоке філософське значення. Він красивий, але вже незабаром зів'яне. Як і людське життя...

Японська вишня не приносить плодів. Усі життєві сили дерева віддають своєму квіту у період цвітіння, який, однак, триває лише десять днів. Традиція свята Ханамі налічує вже 1400 років, а образ долі вишневого цвіту має чимале значення для японського мистецтва та літератури.

Японська метеорологічна служба у ці дні завчасно попереджає про підвищення температури повітря і намагається передбачити початок цвітіння із точністю ледь не до години. В цей час прогнози погоди є найбільш рейтинговою програмою на телебаченні, адже ніхто не хоче пропустити потрібний момент.

Молодята у місті Йокогама на півдні Японії кажуть один одному "так" під цвітом вишні.

Сім'ї та друзі рушають у парки та влаштовують пікніки із обов'язковими синіми підстилками. На фірмах також заведено запрошувати співробітників на корпоративи на природі в цю пору.

Найкращі японські бійці сумо прямують до місця проведення щорічного фестивалю Хонозумо - токійського храму Ясукуні. Це одне з найулюбленіших місць для споглядання за вишневим цвітом. Солідні хлопці демонструють свою вправність на свіжому повітрі. Втім, результати змагань серед квітів не зараховуються до загального рейтингу бійців.

Сезон вишневого цвіту починається в останні дні березня на півдні країни та закінчується на початку травня на півночі. Хвиля захвату від цвітіння вишні охоплює всю острівну країну від краю до краю.