DW: Пане Шокенгофф, Як Ви оцінюєте ситуацію, що склалась в Україні?

Андреас Шокенгофф: Я вважаю, що громадський рух в Україні вийшов далеко за межі проблеми "Східного партнерства" і, що дуже важливо підкреслити, цей рух не спрямований проти Росії. Останні події показують, що громадянське суспільство трансформувалось вже значно більше, ніж це уявляє собі керівництво країни. Суспільство вже не готове миритися зі свавіллям влади, дедалі більшою й очевидною корупцією, фальсифікацією виборів, вибірковим правосуддям. При цьому йдеться не лише про справу пані Тимошенко. Вона – лише символ.

Але приводом для протестів стала відмова Києва підписати Угоду про асоціацію України та ЄС…

Несподіваний поворот у європейській політиці Януковича розчарував дуже багатьох українців, оскільки зі "Східним партнерством" та зближенням з ЄС вони насамперед пов'язували надії на посилення правової держави, розвиток демократії та більш активну участь в управлінні державою. І, незважаючи на спроби обмежити громадянське суспільство, я вважаю, що трансформація стала незворотною.

Верховна Рада, однак, не спромоглась відправити у відставку прем'єра Азарова.

Я мав на увазі трансформаційні процеси у суспільстві. Звичайно, у парламенті існує та більшість, яка сформувалась на минулих виборах. Але також зрозуміло, що це голосування парламентської більшості не відповідає очікуванням більшості населення.

Багато спостерігачів вказують на суперечливі тенденції в українському суспільстві. Чи можна казати про те, що країні загрожує розкол?

З моєї точки зору, було б помилкою говорити про те, що Україна розколота – на прихильників тісніших зв'язків з Росією та прибічників зближення з Євросоюзом. Тут йдеться не про вибір між Росією та ЄС, а про модернізацію України, дотримання правових стандартів, незалежне правосуддя, свободу слова, участь в управлінні, громадянську активність. І така модернізована Україна, по ідеї, повинна відповідати інтересам Росії, оскільки не спрямована проти неї, а навпаки, дає їй нові економічні та політичні перспективи. Тож абсолютно неправильно ставити питання, чи належить Україна до Заходу чи – із обмеженим суверенітетом – до зони панування Росії. Це старе мислення. Насправді інтегрована у європейські структури сучасна Україна корисна і для розвитку українсько-російських зв’язків, і для відносин Росії з ЄС. Тому таке псевдопротиставлення, взаємовиключні позиції лише цементують статус-кво і не просувають нас уперед.

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зажадав від Заходу припинити, як він вважає, втручання у внутрішні справи України. Як Ви ставитесь до такої вимоги?

Найкраще, якщо пан Лавров дослухається власної поради. Тісна співпраця ЄС з Україною спрямована не проти Росії. Навпаки, це внесок у розвиток інтеграції у Центральній та Східній Європі. Потрібні нові форми кооперації, що включають і Росію. Реакція ж Росії на зближення України з ЄС – це прояв старого геополітичного мислення, яке в довгостроковій перспективі суперечить самим російським інтересам.

А що Ви думаєте про Януковича? Він лишається, на Вашу думку, партнером для переговорів між Україною та ЄС?

Пропозиція щодо діалогу, звісно, має залишатися в силі. Але розрахунок на те, що можна спробувати, розігравши Москву і Брюссель, набити собі ціну, виявилась дуже недалекоглядною.

Тим не менше, в Україні нерідко можна почути точку зору, що Євросоюз керується інтересами бізнесу, для якого Україна – у першу чергу привабливий великий ринок.

Я не можу назвати конкретних цифр, але точно не це було метою асоціації. Від чого ми будемо мати зиск, так це від креативного та динамічного населення, яке бере ініціативу у власні руки та розвивається не за вказівками згори, а у жвавому змаганні ідей. В цьому полягає надзвичайний потенціал України, який не опишеш сухими цифрами покращення показників торгового балансу. Цей потенціал – це люди.

Сейм Польщі закликав інші парламенти країн Європейського Союзу підтримати громадянське суспільство в Україні і запропонувати українцям візову лібералізацію. Чи готова Німеччина підтримати цей заклик?

Ми теж виступаємо за візову лібералізацію, але зробити це швидко неможливо. За такий захід виступають і Росія, і Україна. Однак той факт, що на переговори виноситься у першу чергу тема візових полегшень для власників службових паспортів, а не для представників громадянського суспільства, показує складність такої проблематики. Візова лібералізація не повинна йти на користь окремим привілейованим чиновникам.

До речі, українські демонстранти закликають країни ЄС натиснути на українських можновладців, обмеживши видачу їм віз та арештувавши їхнє майно в Європі. Якою ж може бути реакція Європи?

Якщо встановлено і доведено, що певні особи вчинили злочини проти власного населення, тоді, звичайно, треба подумати, чи має сенс проводити політику відчинених дверей стосовно людей, які мають зовсім інші цілі. Проте вирішальним є те, що це не справа лише німецько-українських відносин. Важливо , щоб у ЄС була узгоджена політика щодо України.

Які ж тепер шанси України на асоціацію з ЄС?

Україна отримає цей шанс і скористається ним. Питання лише в тому, коли? Українські громадяни упевнені, що цей процес вже не спинити. Цей процес треба скерувати у правильне русло. І створити необхідні передумови у всіх сферах. Оскільки шлях до Європи відбувається не за одну мить, коли ставиться підпис під документом. Цей шлях Україна та Європа прокладають спільно у конструктивній співпраці, і очевидно, що в останні дні у цьому процесі відбувся великий поступ.