Повітря свіже - смеркає,

Привітний Рейн затих;

Вечірній промінь грає

На лопатях вітрових.

Якби Гейнрих Гейне жив у наші дні, можливо, саме такими словами він передав би у поемі "Лорелей" поезію рейнських краєвидів. Принаймні, якби він насолоджувався видом на давнє містечко Боппард з протилежного берега Рейну. З-за вкритих густим лісом мальовничих пагорбів виринають, розмірено обертаючись, величезні лопаті вітряків. Це - вітряки українського депутата Максима Єфімова, які опинилися в епіцентрі скандалу. Щоправда, імені власника у Німеччині ніхто не знає - він схований за низкою фірм у Швейцарії і на Кіпрі.

Кілька років у Боппарді точилися дискусії і судові процеси щодо того, чи можна встановлювати вітряки у безпосередній близькості до житлових кварталів і впритул до відомої на весь світ Середньої долини Рейну. Через те, що місцева влада дозволила будувати тут вітряки Єфімова і ще низку інших вітрових електростанцій, Німеччину навіть попереджали про ризик втрати долиною статусу світової спадщини ЮНЕСКО. Зрештою, суди торік заборонили експлуатувати вітряки вночі, оскільки 200-метрові велетні заважали місцевим мешканцям спати. А ситуацію з ЮНЕСКО вдалося згладити: вітряки українця стали останніми, які дозволили будувати навколо оспіваної Гейне долини.

Господар вітру з депутатським мандатом

Навряд чи народному депутату від президентської фракції БПП доводилося мати такий головний біль в Україні. У себе на батьківщині Максим Єфімов належить до кола людей, які самі встановлюють правила гри - де і на яких умовах працюватимуть "зелені" електростанції. Єфімов є співавтором десятків законів, які прямо або опосередковано впливають на інвестиційну привабливість вітрової енергетики. Наприклад, нині розгляду Верховною Радою у другому читанні очікує черговий законопроект, яким пропонується спростити дозвільні процедури для будівництва вітрових парків. Єфімов з колегами пропонують при оцінці впливів об'єктів будівництва на довкілля виключити вітрові установки з переліку об'єктів, які мають "середні наслідки" і перевести їх до категорії "незначні наслідки". Таким чином має відпасти складна процедура погодження, зокрема з громадою, будівництва вітряків понад 50 метрів заввишки.

Однак найбільш значимим для бізнесу Максима Єфімова, вочевидь, є ухвалений 2015 року закон його співавторства, яким виробникам енергії вітру, за умови використання щонайменше 50 відсотків українського обладнання, до "зеленого тарифу" додається "бонус" у 10 відсотків. Єдиним бізнесменом у вітроенергетиці, який отримує цю надбавку, досі є лише сам співавтор закону - Максим Єфімов. У підконтрольному йому Причорноморському вітропарку, починаючи з березня 2017 року, працюють вітряки, які виробляють "бонусну" електроенергію. За кожен кіловат, вироблений на нових установках, споживачі доплачують Єфімову 30 копійок бонусу, закріпленого у написаному депутатом законі. За приблизними підрахунками, які базуються на середньостатистичній продуктивності вітряків такої потужності, українські споживачі електроенергії щороку доплачують компанії Єфімова бонус у декілька мільйонів гривень.

Один з найвищих в Європі "зелених тарифів"

Загалом же "зелений тариф" за кожен кіловат, включно з бонусом, становить 3 гривні 22 копійки або приблизно 10,5 євроцентів за кіловат. Це, до речі, значно більше, ніж Єфімов отримує за "зеленим тарифом" у Німеччині, де в українського депутата загалом три ВЕС. Цього року доходи Максима Єфімова від "бонусу", вочевидь, суттєво зростуть. Підконтрольні йому вітрові електростанції, як очікується, встановлять ще 17 установок українського виробництва. Їх виготовлення анонсував у березні в інтерв'ю агенції "Інтерфакс-Україна" заступник директора з комерційних питань "Фурлендер Віндтехнолоджи" Юрій Шевченко.

Співвласником цього заводу з виробництва вітряків є… Максим Єфімов. Німецький бренд Fuhrländer належить йому з 2012 року, коли Єфімов купив однойменну компанію, яка переживала кризу. Щоправда, сподівання німців на збереження робочих місць тоді не справдились: українець не став вкладати кошти у проблемну компанію, а переніс виробництво у Краматорськ Донецької області, де на його заводі "Енергомашспецсталь" на той момент вже збиралися вітрові установки за ліцензією Fuhrländer.

Передісторія "зеленого протекціонізму"

Німецькі економічні оглядачі висловлювали здивування тим, що Єфімов, щойно купивши завод, вже за декілька місяців його закрив. Утім, вочевидь, перенесення виробництва в Україну видалося підприємцю більш привабливим. Річ у тім, що на той момент в Україні діяли безпрецедентні привілеї для вітчизняних виробників "зеленого" обладнання. "На той момент діяв закон, згідно з яким "зелений тариф" отримували лише ті компанії, які виробляли енергію з альтернативних джерел з використанням не менш як 50 відсотків українського обладнання", - нагадав у розмові з DW голова правління Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков (УВЕА). За його словами, категорично проти такого протекціонізму виступали Європейський Союз і Європейське енергетичне співтовариство. "Це могло загальмувати імпорт європейських турбін в Україну", - констатував Конеченков. 

Як відомо, попередній протекціоністський закон надавав преференції, перш за все, бізнесу братів Андрія і Сергія Клюєвих, які контролювали виробництво сонячних батарей. Максим Єфімов, який до літа 2014 року був соратником Клюєвих по Партії регіонів і депутатом Краматорської міськради від цієї партії, також був потенційним бенефіціаром цього протекціоністського закону.

Більш прозорі правила гри

Зрештою, під тиском ЄС було досягнуто компромісу: замість обов'язкової "місцевої складової" депутати погодилися заохочувати українських виробників 10-відсотковою надбавкою. "Єфімов домагався 20-відсоткової надбавки, але зрештою домовилися про 10", - згадав у розмові з DW один з інсайдерів галузі. 

Андрій Конеченков називає законодавчі зміни 2015 року кроком вперед, порівняно з протекціоністським законом, який діяв до того. Адже тепер принаймні є вільний доступ до "зеленого тарифу", яким вже скористалися декілька десятків компаній. Близько 10 сонячних електростанцій вже отримують 10-відсотковий бонус за українську складову. Натомість, крім самого Максима Єфімова, у вітровій енергетиці поки ніхто не спокусився на надбавку за українське обладнання і не купив вироблений в Україні "Fuhrländer". Андрій Конеченков пояснює: проблема скоріше не в якості обладнання "Фурлендер Віндтехнолоджі", яке наздоганяє провідних європейських виробників, використовуючи німецькі технології, а в ціні. "Невелике виробництво - декілька турбін на рік - дає в результаті високу ціну на турбіни. Вони виходять дорожчими, ніж, скажімо, у лідерів ринку - Vestas чи Siemens. Якби ціна була би нижчою, процес йшов би набагато швидше", - каже Конеченков.

Чи встигне "Фурлендер" за вітровим бумом?

Цього року, за даними вітроенергетичної асоціації, буде введено в експлуатацію вітроелектростанції загальною потужністю у 250 мегават (дотепер в Україні встановлено лише 600 мегават.). Наступного року, прогнозує УВЕА, буде зведено ще вдвічі більші потужності. За словами Андрія Конеченкова, для "Фурлендер Віндтехнолоджі" в умовах зростаючої конкуренції критично важливо отримати нові замовлення, щоб збільшити виробництво і знизити собівартість.

Тим часом прибічники протекціонізму в українській альтернативній енергетиці на фахових дискусіях знову заговорили про необхідність вищих грошових стимулів для вітчизняного виробника. При цьому вказують на досвід Туреччини, де діє 20-відсоткова надбавка для тих, хто використовує турецьке обладнання.

Скрутні часи для Єфімова

Максиму Єфімову у нинішні скрутні часи нові бонуси аж ніяк не завадили би. Через окупацію Криму і Донбасу левова частка підконтрольних йому вітропарків не працює. Зате банки через суди вибивають борги за кредитами на будівництво цих станцій. У березні суд зобов'язав компанію ТОВ "Вітряний парк Лутугінський" (Лутугінська ВЕС перебуває на окупованій частині Луганської області), співвласником якої є Єфімов, сплатити заборгованість у 38 мільйонів євро за кредитом "Промінвестбанку".