Україна є парламентсько-президентською республікою. Ця форма правління була закладена конституційними змінами 2004 року та де-юре існувала в період з 2004 по 2010 роки, а також існує з 2014 року і донині. Основна її характеристика - розподіл повноважень між парламентом та президентом на користь першого та система стримувань і противаг для обох інституцій, аби унеможливити узурпацію влади однією з них.

Так виглядає Україна на папері. Утім, прихід до влади президента Володимира Зеленського показав, що у реальному житті  фактична роль президента є більшою за юридичну. З перших хвилин свого президентства Зеленський заявив, що розпускає парламент, оскільки до Верховної Ради, за його словами, дуже низька довіра громадян України - лише 4 відсоткви. А після його інавгураційної промови, в якій він звернувся до уряду з вимогою відставки, про складання повноважень одразу ж заявив прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Хоча призначений він був не президентом, а парламентом, і саме до його повноважень прив'язана каденція уряду. Тож чому закладена де-юре система посипалася, а запобіжники не спрацювали?

Гра без правил

На думку експертки з конституційного права Центру політико-правових реформ Юлії Кириченко, парламентсько-президентська форма правління не витримала випробування Зеленським, оскільки він почав гру з порушення правил, видавши указ про розпуск Верховної Ради. "У президента немає повноважень розпускати парламент та призначати дострокові вибори виходячи з політичних мотивів, однак він свідомо йде на порушення Конституції, оскільки відчув, що депутати не чинитимуть опір і готові йти на вибори", - констатує Юлія Кириченко. Вона переконана, що система стримувань та противаг не спрацювала, оскільки всі політичні суб'єкти включились у гру без правил, запропоновану Володимиром Зеленським.

У кожного з них є свої мотиви, вважає експертка: у нового президента - на хвилі високого президентського рейтингу завести у новий парламент якомога більше своїх людей, у нинішніх депутатів - якомога швидше визначитись зі своїм політичним майбутнім та без витрат фінансового ресурсу повернутись в Раду, у Володимира Гройсмана - знову зайти у парламент, але вже із власною політсилою, а для цього йому потрібен швидкий старт, адже часу мало. "Парламентсько-президентська форма правління нормально спрацьовує, якщо кожна з гілок влади дотримується Конституції. Нині ж правил не дотримується ніхто, оскільки в Україні слабкий та залежний Конституційний суд. Влада дозволяє собі порушувати Конституцію, бо знає, що їй ніхто не протидіятиме", - вважає експертка з конституційного права.

Слабкі партії

Окрім слабкого Конституційного суду, в Україні немає довіри до політичних партій. Саме сильна та розвинена партійна система є запобіжником узурпації влади президентом чи Верховною Радою в умовах парламентсько-президентської республіки, переконаний директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко. "У нас слабкі партії, оскільки більшість з них створюються виключно під вибори. Якщо б в Україні були сильні партії, яким би довіряло суспільство, то політики не кидалися у виборчу кампанію після першого свистка", - каже Якименко. За його словами, нині ж кожна з політичних сил та їхні лідери намагаються не втратити тактично-ситуативні шанси, які створив для них Володимир Зеленський, оскільки не відчувають підтримки у себе за спиною.

Натомість  українці не довіряють партіям та заплющують очі на порушення правил політичними гравцями через історичні передумови. Довготривала відсутність державності, анархічна ментальність, колонізаторський вплив сусідніх держав, патерналізм - все це сприяло процвітанню правового нігілізму в сучасній Україні, впевнена виконавча директорка Українського незалежного центру політичних досліджень Світлана Конончук. "Саме тому політична доцільність б'є по конституційній легальності, і всі погоджуються з цим", - каже вона.

Що з цим робити?

Якщо Володимир Зеленський дійсно хоче докорінно змінити в країні політичну систему, то почати йому доведеться з себе, вважає Юрій Якименко. "Зараз у президента додатково до тих, що прописані у Конституції, є купа невластивих повноважень, прописаних у 80 законах. Затверджувати кандидатуру директора НАБУ тощо. Треба їх звузити до конституційних, аби не було перекосів", наголошує Юрій Якименко.

Юлія Кириченко, у свою чергу, радить Зеленському ініціювати "перезавантаження" Конституційного суду, провівши відкритий конкурс на суддівські посад та розпочати масову просвітницьку кампанію про переваги дотримання правил "всіма і всюди".

Разом з тим аналітики впевнені, що Володимир Зеленський не піде та на такі кроки, адже він, мовляв, найімовірніше, сам збирається користуватись слабким Конституційним судом, а кардинально звужувати самому собі свої повноваження ще ніхто з президентів в Україні не наважувався. "Він говорить привабливі речі своїм виборцям, втомленим від війни і постійного обману, але це суто популістська риторика", - відзначає Світлана Конончук.