undefined

А оскільки китайська економіка є надзвичайно енергомісткою, обсяг емісій СО2 у світі тепер зростає швидше, аніж споживання енергії.

..Постійні сигнали допомагають хіба що зняти психічну напругу, але не просунутися вперед. Рух на вулицях Пекіна паралізують затори. Минули часи, коли лімузини партійних босів спокійно розминалися на порожніх дорогах з автами „видатних діячів”. Тепер китайська столиця так само потерпає від багатокілометрових черг та смогу, як і решта мегаполісів світу. Щодня понад 1000 пекінських родин стають щасливими власниками нового автомобіля. І це далеко не межа. Сьогодні в Китаї на тисячу мешканців припадає 20 авт. У Німеччині, для порівняння, – шістсот. Тривалий економічний бум виявляється й у тому, що дедалі більше пересічних китайців переїжджають у комфортабельні квартири, купують кондиціонери, пральні машини, машини для миття посуду. До невгамовного енергетичного голоду промисловості додається підвищений попит на електроенергію в побуті, а понад 70 відсотків усієї енергії видобувають у Китаї за рахунок спалювання вугілля. За даними Міжнародного форуму відновлюваної енергетики, від 2001-го кількість емісій двоокису вуглецю зростає в Піднебесній на 500 мільйонів тонн щороку. Це приблизно річний обсяг парникових викидів такої промислової країни, як Італія. Під тиском ООН, міжнародних екологічних організацій, чи, як запевняють китайські лідери, з власної ініціативи, уряд вирішив нарешті подбати не тільки про економічне процвітання, а й про клімат. У п’ятирічному плані комуністичної партії на період до 2010-го року вперше йдеться про необхідність збереження та ефективного використання енергоресурсів. Керівник науково-технологічного відділу міністерства будівництва Йонґ Ву:

„Упродовж п’яти років ми хочемо зменшити споживання енергії в середньому на 20 відсотків.”

Міністерству будівництва при цьому відведено одну з головних ролей. Адже третина всієї енергії витрачається в Китаї на обігрівання та кондиціонування будівель. „Щоб домогтися поставленої мети, треба терміново поліпшити теплоізоляцію житла, офісних споруд, але китайським фахівцям таких знань бракує, - каже Йонґ Ву. – Тому ми звернулися по допомогу до німецького уряду”:

„На наше замовлення були проведені дослідження, й з’ясувалося, що порівняно з іншими країнами, саме Німеччина накопичила найбільше досвіду в санації будівель, бо цей процес там розпочався ще з сімдесятих років. А одразу після об’єднання країни стартувала масштабна програма з реконструкції панельного житла в колишній НДР.”

Шлях у тисячу лі починається з першого кроку, каже китайське прислів’я. І зробити його вирішили за 180 кілометрів на Схід від Пекіна - в Таншані. 1976-го року це місто було зруйновано потужним землетрусом. Лише за офіційними даними, тоді загинуло понад 260 тисяч людей, багато сотень тисяч опинилися без даху над головою.

„Житло в Таншані після землетрусу споруджували за засадою – швидше, швидше. Про якусь там ізоляцію чи подвійні вікна ніхто й не думав. Таке будівництво – головне нашвидкуруч – узагалі було типове для тодішнього Китаю. Ми розмірковували так: якщо екологічна санація пройде успішно в Таншані, тобто, в екстремальному випадкові, то можна буде розв’язати цю проблему й в цілій країні,” –

каже керівник пілотного проекту Дженг Чу. Сьогодні в Таншані більше мешканців, аніж у Києві – понад три мільйони. Це місто робітників, з нескінченними кварталами сірих, безрадісних панельних будинків, що давно потребують ремонту. „Коли ввечері повертаєшся додому, потрібен ліхтарик, аби потрапити ключем у замкову щілину, - веде далі Дженг Чу. – Батареї опалення в парадному вкрилися іржею”:

„Улітку тут дуже спекотно, а взимку, попри те, що централізоване опалення функціонує, температура в північних квартирах не перевищує восьми-дев’яти градусів. У південних, які вдень прогріваються сонцем, - стовпчик термометра підіймається до 16-ти. Перед телевізором люди сидять зазвичай у теплих куртках. Після виснажливого робочого дня можна зігрітися хіба що біля плити на кухні або у ванні.”

„Вікно щільно не зачиняється. Час від часу я його заклеюю, але за першого потужного пориву вітру, шибка знову відстає. Нещодавно, пересуваючи в інший кут полицю, ми з жахом побачили, що стіна, де вона стояла, вкрита чорною пліснявою. Хіба це людські умови життя? Я не можу дочекатися, коли в нашому будинку розпочнуть енергореконстркукцію,” –

скаржиться одна з мешканок. Панельні п’ятиповерхівки, вже сановані німецьким Товариством технічної співпраці, впадають в око своїм яскраво-жовтим кольором. „Зрозуміло, що це не найважливіше”, - каже головний архітектор таншанського проекту Альфред Кершберґер:

„У цих будинках замінено, як ми, архітектори, кажемо, оболонку. Це означає, що ми поліпшили ізоляцію даху, стін, вікон, дверей, і навіть фундаменту. Тепер тепло не вивітрюється назовні, а зберігається. Відповідно й опалювати приміщення потрібно менше, ніж до капітального ремонту.”

Родина Ванґ не може натішитися з нової старої картири. І не лише тому, що в кімнатах панує приємна температура в 20 градусів навіть і без увімкнених батарей:

„Дорога на нашій вулиці в дуже поганому стані – суцільні вибоїни. Уночі, коли йшли колони вантажівок, ми постійно прокидалися від гучного „гуп, гуп, гуп...”. А за подвійних вікон не чутно нічогісінько. Вперше за багато років ми насолоджуємося нічним спокоєм.”

Однак добре ізольовані помешкання - ще не гарантія того, що відтепер дорогоцінна енергія справді заощаджуватиметься. „Мешканцям потрібно міняти свої звички. І тут у нас попереду дуже багато роботи”, - каже інженер Дженг Чу:

„Раніше опалення оплачували за квадратними метрами. Скільки енергії при цьому витрачалося, нікого не цікавило. Батареї працювали собі на повну потужність при відчинених вікнах, але це вважалося нормальним, так робили всі. У реконструйованих квартирах є термостати, та спочатку кожен має зрозуміти, чому їх не треба завжди ставити на максимум. От ми й ходимо від квартири до квартири, пояснюємо. Більшість громадян іще не усвідомлює, наскільки важливо сьогодні зберігати тепло. Наче Китай мало потерпав від природних катастроф, спричинених потеплінням клімату...”

Енергореконструкція обійшлася господарям квартир у дві тисячі юанів, тобто в 200 євро. Чимала сума, якщо заробляєш 60 євро на місяць. І при цьому таншаньцям іще пощастило, бо їхній проект – пілотний, і його частково фінансує уряд ФРН. „Саме за це нас і критикують, - каже співробітник Товариства технічної співпраці Альфред Кершберґер. – Мовляв, Китай – далеко не бідна країна й за такого економічного піднесення, міністерство будівництва могло б саме знайти 90 тисяч євро. Ліпше було б надати ці кошти німецьким підприємцям, інвестувати їх у виробництво вітрогенераторів, сонячних батарей...”:

„Клімат робиться не в Німеччині! Він залежить від таких країн, як Китай, де живе 1,3 мільярда людей – кожен п’ятий мешканець планети. Якщо не долучити їх до боротьби за чистоту атмосфери, ми нічого не досягнемо. Хоч би скільки нових вітряків з’являлося в Європі... ”