"Слава героям Слов'янська! Слава!", - під ці крики натовпу входять глядачі у виставковий зал Академії мистецтв світу в Кельні. "Льоша, твій твір надто гучний", - говорить Катерина Дьоготь, кураторка виставки і керівниця академії.

Проект "Дзвінки з кладовища та інші історії" - це зібрання робіт сучасних художників з Росії та України, що розповідають про військовий конфлікт на Донбасі і про розкол усередині самих цих країн. Назву виставці дав проект художниці Алевтини Кахідзе - найвідомішого українського перформера. Її мати живе в Жданівці неподалік Донецька. Щоб поговорити з дочкою, їй доводиться йти два кілометри до кладовища: тільки там є сигнал мобільного зв'язку. Символічна історія! Нарочито напівдитячі малюнки, що показують життя в прифронтовій Жданівці, стали експонатами виставки, яка була організована відомим російським арт-критиком і мистецтвознавцем Катериною Дьоготь.

"Будучи людиною з Росії, я відчуваю відповідальність за те, що відбувається на Сході України. В мене було бажання сказати про це, зібрати разом людей мистецтва з Росії та України, які шукатимуть спільну платформу", - сказала вона на відкритті виставки. За її словами, такі історії - єдина зброя художників.

Фільм про фейк

"Я побачив зсередини цей рух і зрозумів, що насправді його не існує, що це великий фейк", - розповідає український художник Олексій Радинський. Разом з Томашем Рафой вони змонтували фільм "Люди, які прийшли до влади" - про життя в захоплених сепаратистами містах України. Для цього навесні 2014 художники здійснили експедиції в Донецьк, Артемівськ і Слов'янськ. Один день вони провели з сепаратистом, який показав їм, як живе рух.

У фільмі він - на передньому сидінні машини, в сонцезахисних окулярах - міркує про те, що чекає країну: "Миру на Україні не буде, все йде до хаосу". Через лобове скло автомобіля видно барикади з шин, пляшки із запальною сумішшю... Війна і мир в картині нероздільні. На барикадах висить плакат "Донбас за мир", мирні жителі фотографуються з військовими і з їхньою зброєю.
"Ми своїми очима могли переконатися в тому, що цей рух був вкрай нечисленним, маргінальним і в силу цього він був змушений одержувати підживлення, в тому числі у вигляді зброї, з території Росії, - розповідає творець фільму. - Нашою метою було дослідити цей псевдорух зсередини, спробу його штучного створення".

Міст як символ експансії

"Все, що внизу - це Україна, а два мости зверху - Євросоюз і Росія", - каже український художник Іван Мельничук. На стінах розвішані карти, портрети і описи того, як за допомогою мостів в різний час відбувалися завоювання територій. "Міст символізує експансію і нічого іншого, він будується, щоб завоювати. Це зациклена ситуація, вона постійно повторюється в Європі", - вважає художник.

Над картами на стіні - грошові купюри із зображенням мостів. "Люди буквально сприймають мости, намальовані на рублях і євро. Одні думають, що рублі до них прийдуть з Керченським мостом, інші - що після інтеграції до кожного в будинок постукає євро", - пояснює художник. На його думку, мистецтво не може вплинути на ситуацію, і художники навіть не намагаються це робити. Мета проекту інша: зупинити мить і зафіксувати становище для того, щоб спробувати зрозуміти його і виявити лінію дотику інтересів Росії і Євросоюзу.

Фарс проти ідеології

Група "Ередовое удожество" показала на відкритті виставки перформанс "Маленький звитяжний аншлюс". Як розповідає Анастасія Вепрева, яка виконувала роль прокурора Криму Наталії Поклонської, учасники проекту хотіли створити якоюсь мірою альтернативну реальність, переграти кримські події і пережити їх якось інакше. Концепція дійства побудована на цитаті Карла Маркса: "Історія повторюється двічі: перший раз у вигляді трагедії, другий - у вигляді фарсу". Перформанс починається як фарс: з танцями Поклонської біля картонного танка, піснями і роздачею всім російських паспортів, а закінчується руйнуванням і трагедією.

"Ми зміщуємо образи, вони стають дивними, гіпертрофованими і від цього вже всі бачать їх брехливість і їх безглуздість. Цей танк безглуздий, прокурор-зомбі, радянський солдат, - це все мертвонароджені знаки ідеології", - пояснює учасник групи Роман Осьмінкін. Свій перформанс група присвятила українському режисерові Олегу Сенцову, який був засуджений російським судом до 20 років позбавлення волі, і другому фігуранту справи - Олександру Кольченку, який отримав 10 років колонії.

"Що може статися в десяти квадратних метрах галереї в порівнянні з тим, які сили задіяні в нагнітанні військової істерії з усіх боків? Я не вірю в те, що мистецтво щось змінить, але ми, таким чином, можливо, спробуймо змінити себе , - говорить Осьмінкін. - Слабка сила мистецтва якраз полягає в тому, що ми можемо йти проти потоку мас-медіа, проти ідеологічних машин влади".