Авдіївський коксохімічний завод входить до групи "Метінвест", головним акціонером якої є Рінат Ахметов. Підприємства Ахметова розташовані по обидва боки лінії розмежування. Вугілля, яке до конфлікту доставляли на АКХЗ, зараз видобувається на непідконтрольній українському уряду території. Проте торговельна блокада Донбасу остаточно призупинила ці поставки.

DW: Пане Магомедов, розкажіть, як ескалація бойових дій та блокада вплинули на роботу заводу?

Муса Магомедов: Третій та четвертий цехи заводу - в простої, хімічний цех так само не працює. У нас не функціонує зараз система сіркоочистки, що теж дуже погано. Це пов’язано з рядом причин. По-перше, нам не вистачає електроенергії, яка поступає на завод лише з одного вводу з чотирьох наявних. По-друге, ми маємо проблеми з кількістю та структурою вугілля, тому що воно перестало надходити з окупованих територій. Це вугілля було значно дешевшим, ніж американське та австралійське, яке ми теж використовуємо. Через це ми маємо гіршу собівартість, що впливає на якість виробництва нашої металургії. Саме через ці дві проблеми нині задіяна лише половина потужностей - виробляємо 5 тисяч тонн коксу в день замість 10 можливих.

Як така ситуація віддзеркалилась на умовах роботи колективу?

До війни ми працювали з показником 8,5 тисяч тонн на добу, але зараз ситуація змінилась. Частину людей ми відправили у простій. Це означає, що ми їм платимо 2/3 від заробітної плати, і вони нині не працюють. Поки що ми перевели в такий режим тільки 200 людей із запланованих тисячі. На сьогоднішній день інші 800 працівників залучені до ремонтних робіт. Ми маємо зараз необхідність у ремонтних роботах, але після їх завершення, можливо, ще частину людей відправимо у вимушений простій. Коли ми зможемо з нього вийти, залежить тільки від вирішення названих мною двох проблем - собівартості та ремонту ліній електропередач. У нас було 4 лінії вводу електроенергії, але після ескалації у лютому цього року нам дали відновити лише один. Дозвіл на ремонтні роботи здебільшого залежить від рішення тієї (непідконтрольної уряду України - Ред.) сторони.

Коли ми з вами спілкувалися у вересні минулого року, ви сказали, що для виробництва використовуєте американське та австралійське вугілля. Це було пов’язано з нестабільність поставок з окупованих територій. Як зараз це відбувається?                                         

Зараз ми взагалі не отримуємо вугілля з непідконтрольної території. Як тільки почалася блокада, поставки припинилися зовсім. Останнє вугілля, яке ми отримали з тієї території, ми використали ще в лютому. Це безумовно впливає на собівартість нашої продукції, яка в свою чергу впливає на металургію.

Ви завжди були проти припинення торгівлі з непідконтрольними територіями. Чи залишилися ви при своїй думці?

Нам дуже шкода, що вийшло так, як вийшло. Гасло "торгівля на крові" не є релевантним, адже зброя тією стороною не купується за гроші, зароблені від вугільної промисловості. Вони отримують її безкоштовно. Ми, купуючи вугілля, приміром, з шахти "Краснодонвугілля" (розташована на непідконтрольній уряду України території - Ред.), розуміли, що вилучені гроші витрачалися лише на заробітну плату робітникам та на обладнання.

Через деякий час після початку блокади залізничного сполучення з непідконтрольними територіями, український уряд фактично легалізував такі дії активістів. Чи погоджуєтеся ви з таким рішенням?

Я не розумію цих дій президента, чесно кажучи. У мене відчуття, що такими діями, ми віддали останні острівці України на тій стороні. Я завжди був оптимістом щодо реінтеграції Донбасу, але зараз таких сподівань дедалі менше. Думаю, що Україна втратила ще одну частину своїх прихильників на непідконтрольних територіях. Таке враження, що ми впевнено рухаємося до придністровського чи абхазького сценаріїв. За допомогою цієї блокади ми вбили останні шанси, які були у межах Мінських угод. Влада показала свою безхарактерність. Такого песимізму в мене не було давно, навіть під час найважчих обстрілів міста та заводу.

Чи може така ситуація означати, що можливість зупинку заводу доволі висока?

Ймовірність повної зупинки заводу є завжди, і зараз ми знову на цій межі. Є кілька місць, при прямому влучанні в які, завод зупиниться назовсім. Нам відносно щастило, що вдавалося врятувати ситуацію, коли завод вже тричі через обстріли був на межі повної зупинки. Варто нагадати також, що в найскрутніші моменти завод віддавав своє тепло місту. Це коштувало близько 2 мільйонів гривень на добу. Технічної проблеми відновлення ЛЕП нема, є тільки проблема доступу. Ремонтні бригади з початку війни відновлювали лінії електропередач вже більше 200 разів. Щодо питання рентабельності - компанія нас поки що підтримує. Треба розуміти: якщо ми зупинимось, новий завод побудувати буде неможливо.