3 березня в московському Сахаровському центрі відбулася громадянська панахида по застреленому поблизу Кремля Борису Нємцову. За оцінками директора цього центру Сергія Лукашевського, попрощатися з опозиційним політичним діячем прийшли близько 10 тисяч людей. Після похоронів Лукашевський прилетів до Берліна, де виступив на публічному заході, організованому німецькою секцією Amnesty International та Громадянським форумом ЄС-Росія. Він відповів на питання DW про можливі наслідки вбивства Нємцова і причини виникнення в Росії атмосфери ненависті до інакодумців.

DW: Пане Лукашевський, які наслідки, з Вашої точки зору, матиме вбивство Бориса Нємцова для позапарламентської опозиції у Росії і критично налаштованих щодо влади неурядових організацій?

Сергій Лукашевський: Борис був дуже важливим медіатором, людиною, яка об’єднувала, миротворцем усередині цієї спільноти. Він умів згладжувати суперечки і протиріччя, які, на жаль, виникають у ній. Тепер його буде не вистачати.

Є два взаємовиключні прогнози. Одні кажуть, що вбивство Нємцова стане імпульсом до об’єднання і згуртованості позапарламентської опозиції, а інші вважають, що тепер інакодумців остаточно "закатають в асфальт". Що думаєте Ви?

Я вважаю, що ні те, ні інше не відбудеться повною мірою. Вбивство Нємцова - дійсно дуже страшне і резонансне. Але не можна сказати, що можливостей для діяльності опозиції в Москві тепер не стане. Що ж стосується її єдності, то був період, коли під час протестних дій найрізноманітніші політичні сили, із часом важко сумісними ідеологіями, об’єднувалися. У мене, однак, є відчуття, що цей період пройшов. Зараз такого роду об’єднання вже не дуже можливе. Я думаю, що для всіх настають важкі часи, але не вважаю, що опозиція зникне.

Багато хто і в Москві, і в Берліні, наприклад, депутати Бундестагу, говорять, що вбивство Нємцова відображає пануючу в Росії атмосферу ненависті, яку підігрівають міфи про "націонал-зрадників" і "п’яту колону". Це влада винна у виникненні такої атмосфери в Росії, чи для неї є підґрунтя у самому російському суспільстві?

Це взаємовиключні судження. У російському суспільстві дійсно є підґрунтя для всього того, що відбувається зараз у політичному житті країни. У 90-ті роки, коли суспільство зіштовхнулося з дуже серйозними соціальними труднощами і багато людей були вимушені елементарно виживати, коли розмови про демократію і свободу обернулися корупцією, фальсифікацією на виборах, ідеї і цінності, які в тому числі й ми в Сахаровському центрі намагаємося відстоювати, на жаль, виявилися для багатьох абстрактними поняттями.

Але навряд чи це єдина причина…

Крім того, у суспільства не було позитивного образу самого себе. Яка вона, Росія? Намагалися побудувати нову Росію? Не вийшло. Озираємося в історію? На жаль, не знайшли такого способу розмови про російську історію, щоб він давав якусь внутрішню опору. Дуже важливо і потрібно було говорити про політичні репресії, про пакт Молотова-Ріббентропа, про інші подібні речі.

Потрібна була формула, яка б дозволила росіянам бачити у своєму минулому опору для себе. І це вина і відповідальність ліберальної частини суспільства, ліберальних інтелектуалів, що така платформа не була знайдена. У результаті люди стали шукати опору в тому, що звичне і зрозуміле. А звичне і зрозуміле - сильна влада, історія військових перемог.

Громадянське суспільство не займалося і повсякденними проблемами, які завжди хвилювали росіян, - медицина, зарплатня, безробіття. Тільки в найостанніший час на такі теми - а не тільки на проблему громадянських і політичних прав - почали звертати увагу. Це призвело до того, що люди і для вирішення таких питань почали чекати допомоги від держави. А держава завдяки високим цінам на нафту могла забезпечувати зростання добробуту.

У публікації для "Відкритої Росії" Ви нарікаєте на "атомізацію", "аморалізм" і "цинічність" російського суспільства, "корисливі інтереси" більшості його членів. А можливо, це особливість росіян, які звикли орієнтуватися на державу? От якби влада сказали їм: "Будьте демократами", вони б ними і стали.

Якби держава в 90-ті роки проводила послідовну просвітницьку та культурну політику, то ситуація сьогодні, безумовно, була б іншою. Я у статті для "Відкритої Росії" писав у першу чергу про неувагу людей до того, що відбувається поруч із ними. Це жахливо сумно сьогодні спостерігати. А якраз в останні роки, як коріння трави, почали проростати численні громадські ініціативи, громадянські проекти, пов’язані з допомогою інвалідам, людям похилого віку, дітям - хворим і сиротам.

Це все стало рости і розвиватися, і рівно в цей момент виникла ця політична атмосфера, погіршилася ситуація зі свободою слова. Країна просто звалилася в цю жахливу патріотичну істерію. Мені дуже гірко думати, що в результаті цей низовий підйом справжньої громадянської активності загине.

А чи може вбивство Нємцова переломити ситуацію?

Ні.

Що, на Вашу думку, потрібне для того, аби суспільство отямилося, вжахнулося і задумалося над тим, що відбувається?

Боюся, що, на жаль, широкі верстви суспільства можуть вжахнутися й замислитися тільки в тому випадку, якщо настане серйозна криза. Так, експерти, економісти, соціологи бачать, що в суспільстві стагнація, що воно не розвивається, що економіка почала падати ще до того, як були запроваджені санкції, і виникла криза, що є системні проблеми в суспільстві. Але оскільки у країні відсутня справжня свобода слова, немає справжнього суспільного діалогу, цього не помічають. Це все за кадром.

Люди дивляться телевізор, а по телевізору їм показують жахіття того, що відбувається на Сході України. На тлі такого відеоряду - потоку страшних кадрів - люди думають, що у них цілком стерпне життя. Ну, нехай рубль упав, але зате вони не ховаються в бомбосховище. Влада, мовляв, рятує нас від того, що відбувається у наших сусідів. При цьому люди не замислюються про те, чому там так жахливо, хто насправді винен, чия відповідальність більша, а чия менша, хто надсилає туди війська і зброю.