Халілю 13 років, він родом з Дамаска. П'ять днів на тиждень підліток працює в кравецькій майстерні, розташованій у підвалі житлового будинку в робітничому районі Стамбула. Такі майстерні тут знайдеш практично на кожній вулиці. І чи не в кожній з них працюють однолітки Халіля.

Кравецькі машини строчать без угаву. Четверо з 15 працівників цієї текстильної міні-фабрики - діти, і всі вони родом із Сирії. Турецька легка промисловість - галузь, де широко використовується праця нелегальних робітників. До неї нерідко залучають дітей - дешеву, невибагливу та мовчазну робочу силу.

"Про майбутнє я не думаю", - каже 13-річний Халіль, розкладаючи відрізи бавовняної тканини. Його товариш, віком дещо старший за Халіля, шиє з цієї тканини жіноче спіднє. Розкласти тканину, розрізати, зшити - всі дії доведено до автоматизму. У Сирії Халіль навчався в третьому класі, але потім спалахнула війна і його родині довелося тікати - відтоді він не ходить до школи.

Дитяча праця заборонена турецьким законодавством. Той, хто наймає дітей віком молодше 15 років, ризикує відповісти перед законом. Про це відомо й власнику кравецької майстерні, тож він воліє не називати свого імені. "Я даю дітям роботу, щоб вони не жебракували. Знаю, що це заборонено, але, з іншого боку, я допомагаю родинам, котрі мають якось виживати", - запевняє він.

Мусі теж минає 13-й рік. Так само, як і багато робітників цієї кравецької майстерні, він родом з населеної переважно курдами північної сирійської провінції Афрін. Як Муса проводить своє дозвілля? "Граю у футбол, - відповідає хлопчина. - Сподіваюся, в Сирії скоро настане мир і ми зможемо повернутися додому. Там я хочу вивчитися та стати лікарем".

Щодня тут шиють тисячі жіночих трусиків - різного розміру, кольору та фасону. Потім їх продаватимуть на базарах за ціною кілька турецьких лір за штуку. Мета - випускати дешевше, ніж конкуренти з Китаю. Діти у майстерні заробляють в перерахунку менше 50 євроцентів за годину, а дорослі - десь вдвічі більше.

11-річна Арас працює в цій майстерні вже четвертий місяць. Її мама вагітна, батько сам працює на текстильній фабриці. Робочий день Арас розпочинається о 8-ій годині ранку, і працює вона часом по 12 годин. За день лише двічі вона має право на перерву. За все це дівчинка заробляє 700 турецьких лір на місяць, що в перерахунку - десь 153 євро.

Через те, що вона працює з понеділка до п'ятниці, Арас не може відвідувати державну школу. Щоб отримати хоч якусь освіту, по вихідних вона відвідує заняття, котрі проводить сирійська доброчинна організація. У навчальному плані математика, арабська та турецька мови. Вчителюють тут сирійки, котрі самі втекли до Туреччини, рятуючись від війни на батьківщині.

Щодня невеличку сирійську школу відвідують близько 70 дітей у віці від чотирьох до 18 років. Іноді самі вчительки приходять додому до родин та переконують батьків, щоб ті хоч по деяких днях відправляли дітей до школи. Адже це дасть їм можливість мати бодай якусь надію на майбутнє та бути тими, ким вони є - дітьми.

Квартал Ізміра Басман відомий як оплот контрабандистів людей. Тим не менш, багато сирійських біженців захотіли лишитися тут та відкрили сирійські лавки та ресторани. Директор ізмірської Спілки допомоги сирійським біженцям Мохамед Салех пояснює, що більшість відкриває бізнес на своїх турецьких друзів.

Оплата рахунків - не єдина проблема біженців. Більшість з них не має роботи та розганяє нудьгу у кафе. У сирійців немає доступу до медичного обслуговування. Саме тому німецька студентка-медик Леа Вільмзен безкоштовно відвідує хворих на дому. "На відміну від таборів, у місті біженці розпорошуються і їх складніше знайти", - каже вона.

Вільмзен відвідує біженців у Басмані разом із перекладачем. Вона вислуховує розповідь матері про хронічне захворювання дихальних шляхів своєї дитини. На думку студентки, хвороба особливо загострюється через вогкість квартири, де мешкає сім'я біженців. У двокімнатному приміщенні 14 осіб ночують на матрацах.

На розі вулиці граються діти, поруч продають рятувальні жилети. В основному діти-біженці не ходять до школи. Часто вони змушені братися за нескладну роботу, щоб домогти родині. Одного разу Вільмзен довелось оглядати шестирічного хлопчика, якого побили та пограбували, коли він продавав паперові серветки.

Колишній працівник профспілки Яльчин Янік ремонтує покинуту будівлю, щоб зробити там комплекс для біженців. "Я допомагаю біженцям, як протягом багатьох років допомагав робітникам, - каже він. - Ми створюємо спільний простір, щоб біженці могли відчувати себе у гостинній атмосфері. Прагнемо закрити "дірки", які залишив наш уряд".

Кріс Даулінг працює разом з Яніком на громадських засадах. Він часто прогулюється вулицями Басмана. Важливо допомагати біженцям, каже він, проте не варто перехоплювати через край. "Ми б не хотіли, щоб люди ставали залежними від допомоги. Хочеться, щоб вони знали свої права, знайшли своє місце у суспільстві, роботу та відбудували б своє життя", - пояснює він.

Корпус милосердя, створена ЄС гуманітарна організація, нещодавно відкрила офіс у Ізмірі. Організація допомагає нужденним біженцям, консультує їх та видає талони на товари та послуги. Корпус також оплачує санацію забруднених квартир, які часто доводиться знімати біженцям.

Попри зусилля волонтерів, більшість прибулих до Ізміру біженців шукає зв'язок із нелегальними перевізниками. Приміром тут, на площі Басман. "Ми знаємо, що люди не втримуються від угод з контрабандистами, - каже Аліфе Їлдіз з ізмірівського відділення Корпусу милосердя. - Це можна вирішити лише політичним шляхом. Ми тут для допомоги нужденним".

До грецького острова Хіос звідси лише кілька кілометрів. Багато місцевих намагаються втримати біженців від спроб перетнути море за допомогою надувного човна. Одна з них - Нур Сахіноглу, працівниця гуманітарної організації Imece Inisiyatifi Cesme. "Коли хочете вирушати, переправляйтеся безпечно, - каже вона. - Попросіть про притулок з Туреччини та візьміть підходящого човна".

Тисячі людей, здебільшого із Сирії, вирушили у небезпечну подорож до Європи у 2015-2016 роках, тікаючи від війни. Близько 10 тисяч біженців залишаються на островах Лесбос, Хіос та Самос. З січіня до травня цього року зафіксовано понад 6 тисяч нових шукачів притулку.

У 2015 та 2016 роках понад мільйон людей намагалися дістатися Західної Європи з Греції або Туреччини так званим "балканським маршрутом" - через Македонію, Сербію та Угорщину. Потік біженців зупинився лише із офіційним закриттям цього шляху, і фізичного перекриття кордонів. Нині більшість біженців обирають небезпечний середземноморський маршрут з Лівії до Європи.

Ця світлина вразила світ. Тіло трирічного хлопчика Айлана Курді з Сирії викинуло на пляж у Туреччині у вересні 2015-го. Фотографія швидко розлетілася соціальними мережами і стала символом кризи біженців. Європа більше не могла залишатися осторонь.

Встигнути останньої миті: тисячі біженців намагаються втиснутися у переповнені автобуси та потяги в Хорватії після того, як стало відомо про майбутнє закриття маршруту через Європу. У жовтні 2015-го Угорщина закрила свої кордони та встановила контейнерні табори, де біженці могли перебувати під час процесу надання їм притулку.

Угорська журналістка стала героїнею скандалу після того, як у вересні 2015 поставила підніжку сирійському біженцю, який намагався втекти від поліції неподалік кордону. На піку кризи ставлення до біженців погіршилося. У Німеччині збільшилася кількість нападів на притулки.

Офіційне закриття "балканського маршруту" в березні 2016 року призвело до загострення ситуації на КПП. У складному становищі опинилися тисячі біженців, з’явилися повідомлення про насильство. Багато хто намагався обійти прикордонні пункти, як ось ці біженці на межі Греції та Македонії невдовзі після закриття кордонів.

Хлопчик у крові та пилюці: фотографія п’ятирічного Oмрана шокувала світ у 2016-му. Вона стала символом жаху громадянської війни у Сирії та страждань людей. Рік потому в мережі з’явилися нові світлини хлопчика, на яких він був набагато щасливішим. Прибічники Башара Асада назвали торішнє фото пропагандистським.

Сирійський чоловік несе доньку під дощем на грецько-македонському кордоні в Ідомені. Він сподівається, що у Європі його родина буде в безпеці. Згідно з Дублінською угодою, про притулок біженці можуть просити в першій країні в'їзду. Багатьох з тих, хто рушив далі, відправляють назад. Найбільше навантаження - на Грецію та Італію.

Німеччина залишається головним пунктом призначення біженців, попри те, що законодавство щодо надання притулку посилили. Жодна з європейських країн не прийняла стільки шукачів притулку, як Німеччина - 1,2 мільйона з початку кризи. Канцлерка Анґела Меркель була іконою для багатьох з тих, хто приїхав сюди.

На півночі Франції влада розчищає сумнозвісні "джунглі" - табір біженців в Кале. Під час евакуації у жовтні 2016-го там спалахнула пожежа. Близько 6,500 мешканців табору розселили в інших притулках у Франції. Через півроку благодійні організації повідомили, що біля Кале живе багато безпритульних неповнолітніх біженців.

Рятувальні судна постійно перебувають у пошуках човнів з мігрантами, які зазнають лиха. Попри надзвичайну небезпеку під час їхньої подорожі багато біженців, рятуючись від бідності або конфліктів у своїх країнах, сподіваються на краще майбутнє в Європі. Переповнені човни часто перекидаються. Лише у 2017 році внаслідок цього загинули 1,800 людей, торік - 5,000.

Сотні тисяч біженців зі Субсахарської Африки та Близького Сходу чекають на перетин Середземного моря у лівійських таборах. Контрабандисти та торгівці людьми налагодили тут свій бізнес. Умови у таборах катастрофічні, наголошують правозахисні організації. Свідки повідомляють про рабство та примусову проституцію. Все ж, мешканці таборів не полишають мрії приїхати до Європи.