Після провалу попередніх консультацій щодо формування нової правлячої коаліції за участі християнських демократів разом із ХСС, лібералів та Зелених в Анґели Меркель (Angela Merkel), яка продовжує виконувати обов'язки канцлера, є тепер тільки одна можливість створити уряд парламентської більшості - з соціал-демократами. Але лідери Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), як вони заявили одразу після виборів 24 вересня і повторили знову цього тижня, відмовляються поновити урядовий союз з консерваторами, який існував останні чотири роки.

Лишаються два варіанти: або перевибори, або уряд меншості. І в тому, і в іншому випадку ключова роль опиняється у федерального президента. Цю посаду зараз обіймає колишній міністр закордонних справ країни Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier).

Зірковий час президента Німеччини

У звичайний час у глави німецької держави немає владних повноважень. Президент зобов'язаний бути понад партіями, виконує головним чином репрезентативні функції, підписує ухвалені парламентом і підписані перед цим главою уряду закони, їздить по світу з візитами і виголошує промови. Бажано розумні, але не дуже нудні. А ще він приймає відставки та затверджує на посадах канцлера і міністрів. Але це - суто формальність. Адже до цього канцлера абсолютною більшістю голосів обирає Бундестаг.

За всі майже 70 років існування Федеративної республіки Німеччина таке голосування щоразу проводилося після того, як представник партії, яка набрала найбільшу кількість голосів на виборах, досягав домовленості про формування уряду з кимось з колишніх суперників, що й забезпечувало йому парламентську більшість. Відповідно, і президент пропонував Бундестагу саме таку кандидатуру на посаду глави уряду.

Є лише один, передбачений німецькою конституцією, момент, коли федеральний президент змінює свою роль з формальної і репрезентативної на політичну - коли кандидату на посаду канцлера загрожує необрання у Бундестазі. І цей момент настав.

За два місяці, які минули після парламентських виборів, Анґела Меркель так і не змогла домовитися з потенційними партнерами у майбутній правлячій коаліції. Значить, парламентської більшості в неї немає, а тому й немає шансів знову стати обраною канцлеркою. У такій ситуації - унікальній в історії ФРН - саме президенту неочікувано дісталося завдання знайти вихід із політичної кризи.

Як розпустити Бундестаг

З точки зору представлених у парламенті партій, найкращий вихід - нові вибори. Для цього, однак, слід розпустити тільки що сформований Бундестаг 19-го скликання. Самі депутати такого права не мають, воно є лише у президента. Але щоб скористатися ним, глава держави, як того вимагає конституція, зобов'язаний дочекатися моменту, коли Бундестаг де-факто остаточно не зможе обрати канцлера за звичною процедурою, яка передбачає два тури. Тобто Штайнмаєр повинен спочатку запропонувати їм кандидатуру Меркель і дочекатися, поки вона в обох турах, а це очікувано, не здобуде більше половини голосів.

Потім - ще один етап. Протягом двох тижнів у депутатів є можливість знайти альтернативного кандидата у канцлери і повторити спробу в два тури знову. Якщо і цього не станеться, призначається третій тур, у якому кандидати в глави уряду достатньо простої більшості. І ось тоді протягом семи днів президент повинен вирішити: призначати такого кандидата канцлером чи розпустити Бундестаг.

Перший варіант означав би фактичне приведення до влади уряду меншості, другий - дострокові парламентські вибори. Обидва пов'язані зі значними політичними ризиками. Жоден з попередників Штайнмаєра жодного разу не опинявся перед таким вибором. До якого з цих двох варіантів схиляється чинний президент?

Ідіть, канцлерко Меркель, формуйте уряд!

Багато хто в Німеччині очікував відповіді на це питання після візиту Анґели Меркель до палацу Bellevue у понеділок, 20 листопада, щойно стало відомо про провал попередніх коаліційних консультацій. Штайнмаєр обрав третій варіант. У короткій заяві після бесіди з Меркель він у досить різкій формі розкритикував неспроможність представлених у Бундестазі партій домовитися про створення правлячої коаліції.

"Той, хто під час виборів прагне до політичної відповідальності, не повинен ухилятися, коли вона опиняється у нього в руках", - наголосив глава держави. Мандат, отриманий від виборців на формування уряду, вважає Штайнмаєр, не можна просто так взяти і їм повернути, голосуйте, мовляв, ще раз. Фактично Штайнмаєр повторив дане раніше Меркель - нехай і формальне - доручення сформувати дієздатний уряд. Він і сам має намір цьому сприяти. "У найближчі дні, - пообіцяв президент, - я буду розмовляти з головами партій, які брали участь у минулих попередніх консультаціях, але й з керівниками тих, чиї програмні установки містять точки дотику, які не виключають створення коаліції". З правими популістами з "Альтернативи для Німеччини", які вперше пройшли до Бундестагу, ні президент, ні інші парламентські партії жодних справ мати не хочуть.

Штайнмаєр і політична кухня Берліна

У вівторок, 21 листопада, Штайнмаєр провів бесіди з лідерами Зелених і лібералів, 23 листопада він має намір зустрітися і з головою СДПН. Якщо в когось і є шанс переконати упертого голову соціал-демократів Мартіна Шульца (Martin Schulz) чи лідерів партій, які не зуміли домовитися під час попередніх консультацій, то саме в президента ФРН.

Штайнмаєр - вправний політик і дипломат, який знає - на відміну від багатьох своїх попередників - берлінську політичну кухню, як свою власну. Він керував Відомством федерального канцлера за Ґергарда Шредера (Gerhard Schröder), очолював парламентську фракцію соціал-демократів, сам був кандидатом у канцлери від СДПН, а на посаді міністра закордонних справ отримав чималий досвід пошуку компромісних рішень, наприклад, на переговорах у "нормандському форматі".

З висуненням соціал-демократа Штайнмаєра на посаду федерального президента Анґела Меркель погодилась навесні цього року радше вимушено, не зумівши підшукати достойного кандидата з табору ХДС/ХСС. Тепер берліснькі журналісти називають не позбавленою іронії ситуацію, за якої саме від Штайнмаєра, який свого часу програв Меркель на парламентських виборах, багато в чому залежить, залишиться вона ще на чотири роки канцлеркою чи ні.