Із першим залпами феєрверка у жовтні 1990-го року, який став символічним початком нелегкого процесу об’єднання двох частин однієї країни, громадяни по обидві сторони колишнього кордону відчували зміни в повітрі. Більшість сподівалась на позитивні перетворення, життя при демократії та свободу пересування. А ще, і це стосується насамперед мешканців екс-НДР, люди сподівалися зберегти своє робоче місце чи ж навіть поліпшити умови праці. Понад 2 тисячі східнонімецьких дипломатів теж мали надію на те, що знайдуть собі місце в оновленому суспільстві, але виявилося, що ці надії були марними.

Бернард Нойгебауер, сьогодні 80-річний пенсіонер, був представником НДР при штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку. У його пам’яті об’єднання Німеччини пов’язано лише з одним спогадом - втратою роботи. "Для всіх дипломатів, які мали шанс працювати у сфері міжнародних відносин 1990-й став роком кінця. Дуже швидко ми зрозуміли, що для нас у ФРН не знайдеться місця. Ми навіть не мали більше шансів працювати на будь-якій державній службі", - згадує він.

Всіх за борт

Нойгебауер не перебільшує. Тодішній глава МЗС західної Німеччини Ганс-Дітріх Геншер та його підлеглі у Бонні подбали про те, щоби їхні візаві з Берліна навіть не мріяли переступити ганок міністерства. Ганс Фосс, колишній посол НДР у Румунії та Італії, згадує, як йому прямим текстом повідомили про те, що його послуг більше не потребують. Він переконаний, що саме ідеологічні міркування взяли гору над визнанням професійних навичок, досвідом та контактами зі світовими лідерами.

"Виправданням було те, що у нас вбачали конкурентів. Західна сторона завжди намагалася послабити наші позиції закордоном, а згодом і нівелювати всі згадки про існування НДР. Врешті-решт Ганс-Дітріх Геншер заявив, що перебере до себе усю нашу нерухомість та майно закордоном, але не візьме до себе жодного з дипломатів", - розповідає колишній посол.

Недооцінка кадрів

Еріх Вецль, колишній посол НДР у Данії та останній посол у Швеції розчаровано хитає головою, коли згадує ставлення до себе та своїх колег у жовтні 1990-го року. Він наполягає на тому, що жертви приносили даремно, відкидаючи професійні та перевірені кадри і навіть таких працівників, які мали кращі контакти закордоном, ніж західнонімецькі. "Ми ж виконували схожу роботу, дипломатичну. Аналізували ситуацію, допомагали у встановленні політичних, економічних та військових контактів. І ми говорили про проблеми відверто, без жодних ідеологічних бар’єрів", - наголошує він.

Але і Вецлю довелося залишити посаду. За кілька днів до складення повноважень він організував велику прощальну вечірку у посольстві НДР у Стокгольмі. Поки гості піднімали келихи представник західнонімецького офісу МЗС вже обходив приміщення, описуючи усе майно.

"Він прийшов до посольства, навіть у мій особистий кабінет, розглядав, що ми маємо і поклав око на мейсенську порцеляну. Я сказав, що він може все це мати, але лише після 3 жовтня і не днем раніше. Вони виявляли інтерес до трьох наших будівель, мого посольського автомобіля, картин та іншого. Це те, що їх цікавило. Це, а не люди", - згадує Вецль.

Більшість східнонімецький дипломатів з якими говорили наші кореспонденти, розповіли, що ніколи б не стали обирати дипломатичну службу, знаючи якого приниження вони зазнають. Деякі з них все ж спробували забути образи і утворили товариський клуб у Берліні, де регулярно зустрічаються, обговорюючи старі та нові події у світі.

Автор: Гарді Граупнер, Дмитро Каневський
Редактор: Володимир Медяний