Лише за місяць дії нового Кримінального процесуального кодексу з українських СІЗО випустили на волю шість тисяч осіб, щодо яких прокуратура переглянула запобіжні заходи, заявив заступник генпрокурора України Григорій Середа. Утім, чимало співробітників прокуратури вважають домашній арешт на сьогодні неефективним запобіжним заходом. Адже, як зауважив під час колегії прокурор Львівської області Олег Василенко, МВС не затвердило положення щодо механізму його застосування та технічно не забезпечило виконання. «Навіть там, де рішення набрало чинності, працівник міліції або дільничний змушений перевіряти, чи людина є на місці. Тому такий спосіб є неефективний», - каже Василенко.

Наказ про застосування порядку використання електронних засобів контролю («персональних трекерів» або браслетів) міністерство видало ще у серпні, за місяць його зареєстрували в міністерстві юстиції. Керівник головного слідчого управління МВС Василь Фаринник повідомив, що є потреба у 50 тисячах електронних браслетів на рік. Однак такі засоби в Україні не виробляють, їх доведеться імпортувати. На це вже виділено 32 мільйони гривень, тривають тендерні процедури, додав Фаринник. Від часу заяв очільника вже минуло більше двох місяців, але механізм досі не впроваджено.

Гуманність – не пріоритет

«Домашній арешт може бути дуже ефективною мірою запобіжного заходу. Але зараз цей механізм не діє, МВС не готова до його запровадження: немає окремого департаменту, який би виконував ці функції, персонал не пройшов навчання з використання нових технологій. До нововведень Кримінального процесуального кодексу МВС мало би підготуватися завчасно», - зауважив в інтерв’ю DW представник Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

Правозахисник переконаний, що за належного технічного забезпечення ця норма б активно застосовувалася судами, тоді і проблем з переповненими СІЗО не виникало б. «Дбаючи про закупівлю на 60 мільйонів гривень засобів спецзахисту (щитів, водометів, бронежилетів), яку не так давно здійснили силовики, і не вирішуючи технічних проблем із застосування норм КПК, влада вкотре показує, що питання гуманного поводження з людиною для неї не є першочерговим, вона більше боїться і відчуває загрозу від вуличних зібрань», - каже правозахисник Діденко.

Судді на боці прокуратури?

Обвинувачення може оскаржувати суддівські рішення про «домашній арешт», аргументуючи це відсутністю технічних засобів контролю за підсудним, вважає адвокат Олег Мицик. «Ніхто насправді не думає про цих людей. Коли стане питання в суді, а яку ж міру призначити, то замість домашнього арешту, який не є врегульований підзаконними актами, застосують іншу - ту, механізм якої є прописано. Хоча це абсурдно. Я також не здивуюся, якщо наші електронні браслети будуть найдорожчими у світі, через «схеми», які діють при закупівлях», - каже Мицик. На думку юриста, правоохоронні органи зацікавленні, аби покарання було якомога суворішим, бо тоді з ними йдуть домовлятися.

«Якщо ж суди виносять м’яке рішення як то, приміром, домашній арешт, то це їх обов’язково не влаштовує», - обурюється захисник. Допоки не буде технічного та нормативного забезпечення, каже Мицик, доти є ризик, що правосуддя схилятиметься до «взяття під варту», а від цього вже страждатимуть люди. Адвокат не виключає, що саме впровадження механізму «домашнього арешту» штучно затягується і буде врегульовано в останню чергу.

Згідно з новим КПК, максимальний термін тримання під арештом – два місяці, але його можна продовжити і до шести місяців. Лише суддя визначає, чи може арештант залишати помешкання в певний час, або ж мусить перебувати у ньому постійно.