У Донецьку - щодня вибухи. Зруйновані цілі квартали, і на околицях, і в центрі. Один з таких - мікрорайон Гладківка, що неподалік від стадіону "Донбас Арена". Там поруч - фактично повністю знищений внаслідок обстрілу Краєзнавчий музей. Неподалік - ліцей "Ерудит", в якому повибивало шибки й двері. В асфальті - вирви від снарядів.

"Неподалік від нас розташувалась база "ДНР". Ми живемо під постійним перехресним вогнем. Звідси стріляє "ДНР", за кілька хвилин летить "відповідь", - ділиться своїми враженнями з DW один з мешканців Гладківки. На сусідній вулиці також купа почорнілих від вогню та диму багатоповерхівок. Де раніше вирувало життя, тепер стоять порожні будинки.

Живий щит

"ДНР" взяла нас у заручники й зробила з нас живий щит. Для когось війна - це заробіток, чим довше воюють, тим він більший. А для нас, мирних громадян, - це кров та руйнування", - каже мешканець Гладківки.

У житлових масивах, які підпадають під артобстріли, люди ховаються в підвалах. Тиша - це інтервал між вибухами. Однак ніхто не знає, де і коли відбудеться черговий залп, і куди полетять снаряди. Тільки після обстрілів соціальні мережі наповняються відчаєм свідків чергового руйнування Донецька.

Сепаратисти, за словами місцевих мешканців, встановлюють бойові установки прямо в житлових кварталах. Потім вони відхрещуються від обстрілів мирних гродмадян і звинувачують у руйнуваннях українську армію. Штаб АТО, у свою чергу, постійно запевняє, що не веде обстрілів житлових кварталів важкою артилерію, а лише точечно знищує бойовиків.

"Планів на війну в мене не було"

49-річна донеччанка Вікторія каже, що за останні два тижні пережила всі жахи війни. Родина, що мешкає на околицях Донецька з маленькою онучкою, майже тиждень перебувала в підвалі, ховаючись від постійних артобстрілів. "Спочатку думали, день-два, і все закінчиться. Коли до нас дійшло, що кінця й краю не видно, нічого не залишалося, як кинути все й тікати".

Так ця родина опинились у Сєдовому, маленькому курортному містечку на Азовському узбережжі, яке зараз переповнене біженцями з Донеччини. "Але раптом почались вибухи й там, - продовжує жінка. - Ми перелякались і кинулися в Маріуполь. Ані роботи, ані житла. Що далі на нас чекає - не знаю. Планів на війну в мене не було".

Мільйонне місто стало пустельним

Велика кількість людей уже покинула місто. Точних даних, однак, годі шукати. Одні говорять про 200 тисяч втікачів з Донецька, інші - про 800 тисяч. Але певні висновки, вірогідно, можна зробити й з кількості вікон, в яких з’являється світло ввечері: одна-дві освітлені квартири на великий дев’ятиповерховий будинок.

У людей, що залишилися в Донецьку, все життя тепер - дорога на роботу, якщо підприємство ще працює, і з роботи додому. У перервах між обстрілами люди намагаються забігти ще й за продуктами до тих крамниць, які не закрились. Майже всі послуги зникли - від банківських до поштових. Щоправда, є хоча б якийсь зв’язок із світом - інтернет і телефон поки працюють.

Але у маленьких містечках поблизу Донецька, де тривають найзапекліші бої, - справжня гуманітарна катастрофа, розповідають свідки. Люди сидять у підвалах - без світла, без газу, без води.