Донецьк живе у двох паралельних вимірах. Елементи мирного життя по сусідству з гримасами війни. Церковний дзвін перекликається з залпами гармат та автоматними чергами. Попри перемир’я, люди на околицях Донецька знову ховаються в підвалах. Збройні сутички вздовж лінії зіткнення посилюються.

Центр міста вдень сяє від чистоти, вночі - від світла паркових ліхтарів, а в місцях бойових дій зяють діри зруйнованих будинків. Громадський транспорт їздить поруч з колонами військової техніки. У крамницях людей у камуфляжній формі не менше, ніж цивільних. Пенсіонери несуть свої коштовності в ломбард, а так звані "ополченці" роз'їжджають на "віджатих" Лексусах без номерів.

У стані невизначеності

"Та все буде добре", - каже в приватній бесіді один з молодиків, котрий воює за "ДНР". Він вихваляється, що отримує мінімум двадцять тисяч гривень на місяць. Його брат загинув у бою. Та й він стверджує, що у будь-яку мить готовий розпрощатися з життям, хоча мету цієї війни визначити не може. Так і каже: "Мети немає". Єдине, що твердить, що не хоче жити під "украми". "А взагалі, все вирішує Путін", - багатозначно заявляє співрозмовник.

Поруч з ним компанія мирних людей - його друзів та знайомих. Втомлені, виснажені війною люди. Роботи не мають, про перспективи не замислюються. Але вперто, як мантру, повторюють, що все в них буде гаразд.

Люди роблять вигляд, що живуть

Зубожіння, безробіття, відсутність прав та соціальних гарантій - такі реалії "ДНР". Ціни не підлягають жодному обґрунтуванню. Пенсії, як і заробітну плату, люди отримують від нової влади вкрай нерегулярно.

"Ми автоматично ходимо на роботу, на отримуючи грошей, - каже 45-річна Олена, яка працює в одному з відомств "ДНР". - Ми підбадьорюємо себе, попри все, намагаємось святково одягатися, відзначати святкові дні, радіти друзям, що поруч. Але, насправді, ніхто не розуміє, що буде з нами завтра, як і де ми будемо жити, де і як навчатимуться наші діти".

Щовечора вона, як і інші мешканці різних районів Донецька, знову чує залпи. Час від часу вони такі ж потужні, як і до перемир’я. "Якщо послухати політиків, то вони тільки й гадають, чи буде новий наступ. Але я вже не сприймаю цей потік спекуляцій з жодної зі сторін. Я бачу лише реальність. І вона безперспективна", - каже жінка.

Сподівання на дипломатію

"Далеко не всі мають мужність визнати той факт, що від України ми самі відмовилися, а Росії - непотрібні", - каже один з мешканців Донецька, який останніми роками працював в банківській сфері. Зараз він доглядає за будівлями банку, за тим майном, що залишилося незахопленим. Час від часу йому доводиться вести якісь перемовини з представниками нової влади.

"Це все така демагогія - рубльова зона, пенсії в рублях, - зауважує чоловік. - А насправді економіка не працює. Вона за будь-яких обставин не може цивілізовано працювати у невизнаній республіці". За його словами, "ДНР" і рада була б запустити банківську систему, але це не можливо. Російські банки у невизнану республіку не йдуть. "А "деенерівці" самі не знають, що їм робити. Вони чекають на те, що скаже Путін", - зауважує чоловік.

Нині склалась ситуація повної невизначеності, констатує банкір і додає, що всі його колеги все ще сподіваються на мінські домовленості. Майже всі вони полишили Донецьк. Але багато хто при першої можливості готовий повернутись, стверджує він.

Мінські домовленості - єдиний мирний план

Юрист з Донецька Світлана, яка наразі мешкає в Дніпропетровську, каже, що й вона б з радістю повернулася до рідного міста, однак за умови, що це не буде невизнана республіка. "Тут усі якось прилаштовуються до напівлегального існування. Але ж насправді у невизнаній республіці немає ані прав, ані законів", - каже правознавець.

Зараз усі розмірковують про можливі сценарії подальшого розвитку подій на Донбасі. Утім, скільки б не ставили під сумнів нові мінські домовленості та їхні результати, ніхто з політиків не запропонував іншого адекватного виходу з цієї кризи. І це поки що єдина програма з примирення сторін конфлікту і відновлення нормального життя для мільйонів людей. "Все інше - це знову війна", - каже жінка.