Різдвяна ніч в Донецьку пройшла під вибухи канонади, артилерійські залпи та автоматні черги. "У цей день я обов’язково ходжу до церкви. Поставила будильник на шосту ранку. Утім, він не знадобився - автоматні черги неподалік не давали заплющити очі", - розповідає донеччанка Вікторія, чий будинок розташований в самому центрі міста.

Стрілянина та лютий мороз

Починаючи з 4 січня крихке перемир’я на Донбасі знову змінилося на щоденні артилерійські обстрілами в районі донецького аеропорту. Мешканці прифронтової зони знову ховаються по підвалах - у Донецьк повернулася війна.

За офіційним повідомленням прес-центру штабу Антитерористичної операції (АТО), в ніч на Різдво - з 18 години вечора і до 6 години ранку - позиції українських військових були обстріляні 15 разів. Між тим у самопроголошеній "Донецькій народній республіці" ("ДНР") заявляють, що відкривали вогонь лише у відповідь.

Більшість донеччан у такій ситуації не наважуються залишати свої домівки. До того ж у різдвяну ніч вдарили люті морози. Замість свята - завмерле місто. А серед багатьох людей панує зневіра та відчай, незалежно від політичних поглядів.

"Про яку радість, про які свята можна казати, коли я сиджу вдома через вимушені відпустки та отримую мізерну зарплату? Наше підприємство втратило замовлення з Росії, а ми, відповідно, роботу. А моя матір, яка пережила війну, тепер, як виявляється, навіть пенсії не заслужила", - обурюється 50-річна донеччанка Олена.

Сім’ї - розірвані, друзі - відчужені

Через війну та політичне протистояння жінка втратила не лише роботу, але й друзів, каже вона. "Раніше ми з ними завжди разом зустрічали і Новий рік, і Різдво, і новий рік за старим стилем. А тепер ми ігноруємо один одного", - розповідає жінка. Причина, за її словами, в різниці поглядів на донбаський конфлікт - характер позиції своїх друзів вона тепер характеризує так: "розмірковують як "укри". Саме так прибічники проросійських сепаратистів на Донбасі називають тих, хто підтримує в протистоянні українську державу.

Одним із таких "укрів" прибічники сепаратистів, ймовірно, назвали б 40-річного Ігоря, який приїхав у Донецьк на різдвяні свята з Києва. П’ять місяців чоловік не був удома. Після захоплення влади в місті бойовиками "ДНР" науковець разом з дружиною переїхав до Києва, де відразу знайшов роботу. Однак жодних радощів від мандрувань між двома містами він не отримує, каже чоловік.

У Києві він змушений знімати житло, на оренду якого витрачається більшість грошей. Між тим як у Донецьку простоює порожня трикімнатна квартира. "Але жити в цьому місті неможливо. Мені зрозуміло, що "ДНР" нежиттєздатна. Виробництва немає, люди зникли, більшість магазинів не працюють, пенсіонери виживають за рахунок "гумпайків". Щовечора - вибухи, куди не подивишся - всюди навколо зруйновані будинки, розірвані сім’ї. А між вчорашніми друзями часом тепер панує холод та відчуження", - каже чоловік.

Молитви за мир та єдність

Жити між двома містами змушений і 35-річний Віктор. Він працює юристом у Запоріжжі і час від часу навідується до Донецька, де живуть його батьки. Чоловік каже, що раніше не відвідував церковні служби, а у нинішнє Різдво прийшов - попри обстріли та мороз. "Довіру до політиків я втратив, тож сподіваюся на диво, яке врятує Україну", - каже він.

Церкви - чи не єдине місце, де 7 січня в Донецьку можна побачити багато людей. Донеччанка Вікторія прийшла сюди зранку. Жінка і до початку бойових дій регулярно відвідувала церкву - розповідає, що останнього разу була тут на Великдень 2014-го. Поки проросійські мітингувальники зривали по місту жовто-блакитні прапори, Вікторія молилася за здоров’я рідних та єдність України, згадує вона. На цьогорічне Різдво жінка знову в церкві й знову молиться за єдність українців. А ще, каже Вікторія, вона молиться за припинення кровопролиття та мир.