Останні роки безробіття у Німеччині в умовах економічного зростання і дедалі більшого дефіциту кадрів неухильно знижувалось. Наприкінці 2019 року його рівень впав до рекордно низьких 4,8 відсотка, а число тих, хто не має роботи, скоротилось приблизно до 2,2 мільйона людей. Для порівняння: у середині 2000-х років безробіття трималось у ФРН на рівні 11-13 відсотків, а на допомогу жили близько 4,5 і в певний момент навіть близько 5 мільйонів людей.

Страховка від безробіття у ФРН: 2,4 % від брутто-зарплати

Цього року однак пандемія коронавірусу втягнула багато країн світу, у тому числі й Німеччину, в глибоку рецесію, що викликало значне, хоча наразі ще не обвальне зростання безробіття. У червні його рівень у ФРН сягнув 6,2 відсотка, а число тих, хто не має роботи, перевищило 2,85 мільйона людей. Такими є актуальні дані Федерального агентства праці (Bundesagentur für Arbeit, BA), штаб-квартира якого розташована в Нюрнберзі. Саме воно реєструє у ФРН безробітних, платить їм допомогу (Arbeitslosengeld) і сприяє працевлаштуванню.

Бюджет BA формується, перш за все, завдяки страховці від безробіття. Вона обов'язкова для всіх найманих працівників за винятком тих, хто виконує одноразові роботи або отримує менше 450 євро на місяць. Страховий внесок з 2020 року становить 2,4 відсотка від зарплати до вирахування податків і відрахувань (брутто-зарплата), роботодавець автоматично переказує його агентству праці. Для порівняння: у 2006 році з працівників стягували 6,5 відсотка, але стійке оздоровлення ринку праці потім дозволило поступово знизити ставку до нинішнього рекордно низького рівня. Це сприяло зростанню одержуваної на руки зарплатні (нетто-зарплати) і купівельної спроможності зайнятих.

Отже, допомога з безробіття виплачується в Німеччині не з держбюджету, вона фінансується з фонду, що формується з відрахувань усіх тих, хто працює. Тож перша ключова умова для її одержання: претендувати на гроші від BA може тільки той, хто хоча б мінімально взяв участь в наповненні "загального казана".

Внески в "загальний казан" треба платити щонайменше рік

А саме: допомога може бути призначена тому, хто в останні 30 місяців до подання заявки сплачував внески щонайменше 12 місяців, причому неважливо, працювала особа весь час на одному місці або у різних роботодавців. Таким є основне правило, хоча у нього є низка винятків, що стосуються, наприклад, тих, хто мав дитину у віці до трьох років, добровільно служив в армії, тривалий час хворів. Їм можуть зарахувати відповідні періоди.

Такий фактор, як громадянство, на одержання допомоги в Німеччині не впливає. Вона належить будь-якому іноземцю, який легально працював у ФРН і був громадянином однієї з країн ЄС або власником посвідки на проживання.

Своєю чергою, час, упродовж якого можна отримувати допомогу з безробіття, залежить від того, як довго найманий працівник поповнював своїми внесками "загальний казан". І тут враховується другий фактор: вік.

Якщо заявку на допомогу подає найманий працівник молодше 50 років, він отримуватиме її цілий рік - 12 місяців, за умови, що сплачував внески протягом не менше 24 місяців за останні 5 років. Той, хто поповнював "загальний казан" менший термін, але більше 12 місяців, отримуватиме допомогу 6 місяців.

Якщо ж претенденту понад 50 років, то тривалість отримання допомоги поетапно збільшується до 24 місяців. На максимальний дворічний термін мають право усі, старші 58 років, за умови, що вони впродовж свого трудового життя сплачували внески у цілому не менше 48 місяців.

Розмір допомоги: 60 або 67 відсотків від нетто-зарплати

А от на розмір допомоги ані вік, ані те, як довго працівник сплачував внески, вже не впливають. Тут  набуває сили третій фактор: наявність дітей у претендента на допомогу або у того, з ким він живе в зареєстрованому або незареєстрованому шлюбі. Бездітний претендент матиме 60 відсотків від останньої нетто-зарплати, а якщо є хоча б одна дитина - 67 відсотків.

Механізм підрахунку тут такий. Береться брутто-зарплата останніх 12 місяців, підсумовується і ділиться на 365 днів. З отриманої денної брутто-зарплати віднімають прибутковий податок і внесок солідарності зі східними землями, а також соціальні відрахування у розмірі 20 відсотків, і отримують чистий заробіток в день. І вже від цієї нетто-зарплати нараховують 60 або 67 відсотків.

Скільки ж це виходить на місяць? Скажімо, 1200 або 1340 євро, якщо виходити з досить типової для Німеччини чистої зарплати приблизно у 2000 євро, хоча маржа в залежності від професій та регіонів дуже велика.

Уся ця система може видатися надто ускладненою і забюрократизованою, особливо якщо врахувати чималу кількість винятків. Однак це є результатом тривалого законотворчого процесу, спрямованого на вдосконалення механізму підтримки безробітних і покликаного максимально врахувати різні життєві ситуації, в яких люди можуть опинитися.

Hartz IV - перехід в якісно іншу категорію отримувачів

А що відбувається після того, як безробітний молодого або середнього віку отримував допомогу впродовж року, а представник передпенсійного віку - навіть два роки, але так і не змогли знайти роботу, яку вони зобов'язані шукати, як того вимагає Федеральне агентство з праці?

У Німеччині безробітний і у цьому випадку не залишається без підтримки, але отримує її вже не з "загального страхового казана", а від державної системи соціальної допомоги, що офіційно називається "допомогою з безробіття 2" (Arbeitslosengeld II). У Німеччині її найчастіше називають Hartz IV - за іменем її розробника, менеджера Петера Харца (Peter Hartz).

Ця система є ще більш складною, зупинимось лише на кількох принципових відмінностях. Якщо без роботи залишився  несімейний найманий працівник до 50 років, то рік він отримує 60 відсотків своєї колишньої зарплати, а потім йому починають виплачувати гроші, виходячи вже з прожиткового мінімуму. Стандартна ставка такої допомоги становить нині 432 євро. При цьому враховуються реальні потреби одержувача, тож йому можуть доплачувати, наприклад, за житло.

Для підрахунку цих реальних потреб претендент зобов'язаний подати агентству праці повний звіт про свій майновий стан, і агентство з праці має право урізати певні виплати та вимагати, наприклад, спочатку витратити наявні заощадження. Одержувачу ж "звичайної" допомоги з безробіття платять незалежно від того, скільки у нього накопичень, автомобілів або, скажімо, цінних паперів.