1939-й рік. Молода жінка на ім'я Софія живе разом зі своїм сином у Східній Європі. Ідилічний, трохи горбистий ландшафт. Кукурудзяні поля, в яких легко сховатися. Дерев'яні церкви та селянські хати. Хрюкання свиней у свинарнику, кохання під пуховою ковдрою. Такими кадрами починається новий фільм польського режисера Войцеха Смажовського, який цими вихідними виходить у польський кінопрокат. Його назва збігається з назвою регіону, де розгортаються події: "Волинь". До початку Другої світової війни Волинь належала до Польщі, після цього її зайняли радянські війська, деякий час там панували німецькі нацисти, сьогодні це частина незалежної України.

Ідилія літа 1939 року тривала недовго. Спочатку село стає свідком наступу Червоної Армії, 1941-го року його займає вермахт. Ніби на другому плані ми бачимо, як внаслідок першої окупації депортують багатьох поляків, а пізніше - як нацисти розстрілюють євреїв. Софія - полячка. Вона спочатку залишається на своїй батьківщині, як і більшість мешканців цих сіл. Люди намагаються згуртуватися.

Невпинна спіраль насильства

Але спіраль ненависті й насильства закручується дедалі більше. 1943-го року українські націоналісти, передчуваючи відступ вермахту, беруться виганяти своїх польських сусідів - когось відразу вбивають, спалюють, засікають сокирою. Вкрай брутальні кадри. Але так воно й було насправді: кількість польських жертв Волинської трагедії оцінюють у приблизно 100 тисяч осіб. У відповідь польські партизани вчинили акт помсти: загинуло близько 15 тисяч українців. 

Довго Польща чекала на цей день, на перший фільм, який розповідає про Волинську трагедію. Режисер Смажовський працював над стрічкою чотири роки. Він - майстер похмурого кіно: 2011 року в своєму фільмі "Троянда", який здобув низку нагород, він змалював долі жителів Мазурів повоєнного часу. Після закритого передпрем'єрного показу "Волині" відомі політологи застерегли, що це кіно може призвести до міжнародних ускладнень. Мовляв, він може викликати в Україні масове обурення та протести, а також бути використаний Росією в пропагандистських цілях.

Другий після Віллі Брандта

Президент України Петро Порошенко це, схоже, передчував. Під час свого останнього візиту до Польщі в липні цього року він відвідав новий меморіал жертвам Волинської трагедії у Варшаві. Пам'ятник представляє складений з гранітних блоків хрест із засічками від сокири, на хресті - Ісус без рук. Порошенко поклав до пам’ятника вінок, запалив свічку, став на коліна та помолився. Після символічного колінопреклоніння німецького канцлера Віллі Брандта 1970-го року це була друга подібна акція у Варшаві, цього разу - від східного сусіда поляків. Значення такого жесту посилилося завдяки тому, що главу держави супроводжували одразу троє українських міністрів, а також депутатка Надія Савченко. Кожен з них приніс із собою по свічці.

Як відреагує на фільм громадськість в Україні, передбачити важко. У перших матеріалах у ЗМІ на цю тему, приміром, на інтернет-сайтах "Українська правда" чи "Укрінформ", автори розповідають про двоякі враження: мовляв, це "польська правда", яку демонструє стрічка, а сам фільм може ускладнити відносин між Києвом та Варшавою. Крім цього, німецькі солдати, захисту в яких у своєму розпачі шукає полячка Софія, на думку українських журналістів, показані в недостатньо жорсткому стилі й постають "майже як "блакитні шоломи".

Інтерес пропаганди Москви

Одна з українських кінопрокатних компаній спочатку продемонструвала інтерес до фільму польського режисера, розповідає його продюсер. Але згодом ця компанія все ж таки відмовилася від планів показати кіно українцям. Натомість російські ЗМІ залюбки готові були писати ще про знімальні роботи. Та зважаючи на початок пропагандистської війни Росії проти України, який припав приблизно на той самий час, виробники фільму вирішили триматись на відстані від російських журналістів. Але надати стрічку для комерційної демонстрації як у російських кінотеатрах, так і до будь-якої іншої країни вони готові.

Коли керівник польського суспільного телебачення відзначив фільм премією, режисер Смажовський ще раз дав зрозуміти, що нікому не дозволить використовувати себе в політичних цілях, пожертвувавши грошову винагороду на проекти, спрямовані на порозуміння між народами.

Та взагалі "Волинь" навряд чи підходить для того, аби бути використаною з політичною метою будь-якою зі сторін. У стрічці згадується й про старе презирство поляків щодо українців. З точки зору Москви надто негативно зображений наступ більшовиків на Волині 1939-го року. Для українців болячими можуть видатися кадри вбивств, вчинених злочинцями "в ім'я України".

Чи є цей фільм з мистецької точки зору якісним? Медійне відлуння в Польщі було величезним, більшість рецензій майже одноголосно позитивні. "Волинь" залишає по собі сильні враження, особливо в частині добре продуманого і дозованого крещендо жахіть. Відчувається також і намагання режисера уникнути чорно-білого трактування подій у стилі націоналістів. Смажовський сподівається, що його стрічка допоможе побудувати мости порозуміння між народами. Якщо не сьогодні, то принаймні колись у майбутньому. Головне, що він хотів сказати цим фільмом: "Дикість походить не зі Сходу. Вона сидить в людині".