В Україні помірну силу було застосовано на ранньому етапі, але лише однією стороною. Росія застосувала невелику силу для окупації Абхазії та Південної Осетії, відтак для анексії Криму, а зараз для домінації на сході України, а можливо і на решті її території. Поки Європа та Америка не можуть повірити в те, що робить Росія, Володимир Путін вже застосовує помірну силу на ранньому етапі, рухаючись до своєї наступної мети. З 2009-го року Росія подвоїла присутність своїх військ на кордонах з Балтійськими державами - Естонією, Латвією та Литвою. Між тим, президент США Барак Обама на прес-конференції у Вашингтоні оголошує, що "питання про воєнні опції в Україні не розглядається, оскільки ситуація не може бути розв'язана воєнними методами". Чи такою ж буде відповідь, якщо Росія кине виклик Заходу і застосує помірну силу на ранньому етапі проти країн Балтії?

Обама, який перед тим, як опинився в Овальному кабінеті Білого дому, не мав жодного досвіду у дипломатичних переговорах, зараз "здобуває освіту". Дипломатія - це не заміна застосування сили, яку слід вживати тільки якщо дипломатичні зусилля зазнали фіаско. Насправді ж дипломатія зазнає фіаско, якщо вона не підкріплена силою. А якщо переговори зазнають фіаско, тут не обійтися без застосування набагато більшої сили.

Зробимо лише трохи

Путін це знає. Він починає і оточує свою дипломатію силою. Він не хоче війни. Це правда. Він хоче розширити володіння та сфери впливу Росії у мирний спосіб. І він знає, що найкраще цього досягти помірним застосуванням сили на ранньому етапі. Особливо, якщо США не охоче застосовуватимуть будь-яку воєнну силу після двох війн в Афганістані та Іраку. Тому Путін підвищує видатки на оборонний бюджет на 79 відсотків за останні десять років і планує у найближчі три роки збільшити ще на 44 відсотки. Великий десантний корабель "Калінінград" стане авіаносцем з покращеним реагуванням, ракетами великої дальності та можливостями ППО.

Крім того, Путін організовує воєнізовані формування, що можуть діяти за кордоном, дестабілізуючи ситуацію, та обґрунтувати заклик до Росії ввести офіційні війська, щоб врятувати мир. Він постійно прагне важелів впливу та військової переваги - закріплює за Росією військово-морські бази у Сирії та озброює режим Башара Ассада, використовує Іран як ширму для розширення впливу в Іраку, Афганістані та Центральній Азії, поки Америка готується до виходу з Афганістану. Звинувачувати у діях Росії НАТО - більше, ніж просто легковірність. Яку можливу загрозу несло у собі розширення НАТО?

Альянс свідомо не розміщував наземних сил у колишніх країнах-сателітах СРСР, зробив Росію партнером, припинив розгортання протиракетних щитів, проти яких виступала Росія і ініціював угоди із контролю за озброєннями, які були вигідні Росії: Договір про скорочення стратегічних наступальних потенціалів за часів президентства Джорджа Буша та Договір про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь за Обами.

Звичайно, слабкі та дестабілізовані країни як Грузія та Україна робили помилки. Але чи вони були такими серйозними, щоби загрожувати Росії?

Виграти час... але заради чого?

Тепер ті, хто виступає лише за дипломатичні підходи оперують тими ж аргументами, особливо в Європі. "Не переозброюйте НАТО. Це тільки спровокує Росію. Треба вирішувати проблему дипломатією. Але це, як останні домовленості у Женеві, лише дає час воєнізованим угрупованням в Україні завершити свою справу силою. Оскільки НАТО не застосувала помірної сили на ранньому етапі, зараз східні області, а можливо і вся Україна, втрачені без застосування великої сили, що ні Європа, ні Америка не можуть переварити. Але є шанс, що НАТО прокинеться і застосує силу на східних кордонах альянсу, які ідуть наступними у списку Москви. Якщо НАТО цього не зробить, то буде змушена згодом застосовувати більшу силу, яку теж, можливо, не зможе переварити.

НАТО роздумує над розміщенням наземних сил у Румунії, Польщі та Латвії, над модернізацією авіації, яка патрулює авіапростір, і відновленням розгортання протиракетних щитів. На тлі розмов про енергобезпеку в далекій перспективі та санкції важливо тільки це - військові кроки. Який сенс говорити про зменшення залежності Європи від енергоносіїв з Росії після того, як Росія колонізує чи "беларусифікує" Україну, Молдову, Польщу чи країни Балтії?

Тримати канали відкритими

Водночас, не варто припиняти технічні контакти між НАТО та Росією. Так як дипломатія не заміняє силу, сила не заміняє дипломатію. Можна запропонувати Росії певний план, незалежно від того, хоче вона його зараз чи ні. Можна запросити Росію спостерігати за маневрами НАТО на кордонах, якщо Росія сама нарощує присутність на кордонах. Можна запропонувати більше спільних проектів між російськими та західними фірмами. Росія далеко позаду Китаю за темпами модернізації та з економікою, яка цілком залежить від енергоносіїв та є дуже чутливою до коливань на ціну на нафту. Вона потребує іноземних інвестицій. Можна запропонувати більше програм обміну для студентства, фермерів, громадянських активістів, що розмочить путінську антизахідну пропаганду.

Якщо Європа та Америка не готові зараз озброювати свою дипломатію застосуванням невеликої сили, вони будуть змушені застосувати набагато більшу силу згодом, після того, як, можливо, самі будуть атаковані. Пам'ятайте про Бліцкриг та Перл-Гарбор. Історія не повторюється - історія римується.

Генрі Нау - професор Школи міжнародних відносин Елліота при університеті Джорджа Вашингтона. Він був помічником президента США Рональда Рейгана у 1981-1983 роках.