На конференції з питань захисту клімату в Південно-Африканській Республіці (28 листопада - 9 грудня) буде вирішуватися майбутнє Кіотського протоколу. Досі це єдиний міжнародний договір, який встановлює для держав обов'язкові параметри викидів парникових газів. Протокол, як випливає вже з його назви, був підписаний в японському місті Кіото 1997 року.

У цьому договорі, однак, визначені цілі обмеження викидів лише на період з 2008 по 2012 роки, і обов'язковий характер вони мають виключно для індустріальних країн. Тим часом на період після так званого "першого етапу зобов'язань" немає жодних лімітів.

Кінець Кіотського протоколу?

Конференція з питань клімату в Дурбані вважається останньою можливістю не згубити імпульс, який дала Кіотська угода. Численні держави вимагають замінити старий протокол новою, більш широкомасштабною угодою щодо клімату, яка б змушувала нові індустріальні країни також дотримуватися екологічних цілей.

Навіть Японія, країна народження протоколу, не хоче подовжувати угоду. Так само Канада й США - американці хоча й підписали протокол, але так ніколи його й не ратифікували.

Свен Гармелінґ від неурядової організації Germanwatch багато років спостерігає за переговорами. Він вбачає небезпеку такого міжнародного кліматичного режиму, за якого кожен сам буде вирішувати, що і в якому обсягу йому робити, а в разі неефективних дій чи бездіяльності не ризикуватиме жодними наслідками.

„Це ж було ядром Кіотського протоколу - індустріальні країни зобов'язуються до певних цілей, які мають зобов'язальний характер, і їх дотримання регулярно перевіряється",- підкреслює він.

Що критикують опоненти і чому часу все менше?

Основна критика опонентів Кіотського протоколу полягає в тому, що він обмежує викиди індустріальних країн. Водночас ті країни, де економіка стала стрімко розвиватися в останні роки і де потужно зросли викиди вуглекислого газу, зокрема Індія, Китай, Бразилія, можуть і далі невпинно зростати. Причому США та Китай, чиї викиди Кіотський протокол не обмежив, є найбільшими забруднювачами. Вони створюють, разом узяті, 40 відсотків шкідливих для клімату емісій.

Збільшення викидів вуглекислого газу в атмосферу пришвидшує парниковий ефект – планета розігрівається. Від початку глобалізації атмосферу забруднювали насамперед країни півночі, зокрема США або ж країни-члени Євросоюзу. Сьогодні ж відповідальні за зростання емісій насамперед нові індустріальні країни. Якщо порахувати на душу населення, то викиди окремих цих держав вже дорівнюють рівню індустріальних держав.

За останніми даними, які стосуються 2007 року, і ПАР, і Малайзія обійшли за шкідливими викидами в атмосферу промислово розвинену Францію. А держави Перської затоки – Катар, ОАЕ, Бахрейн та Кувейт – є найбільшими забруднювачами на Землі у перерахунку на душу населення.

Два напрямки переговорів

На кліматичній конференції в Балі 2007 року країни-члени ООН ухвалили рішення про паралельне ведення переговорів на двох напрямках: щодо майбутнього Кіотського протоколу та щодо нової широкомасштабної кліматичної угоди. Поки майже ніяких зрушень. Але принаймні державами сформульовано бажану мету – утримати глобальне потепління в межах двох градусів за Цельсієм.

Щоправда, зобов'язання, на які поки готові йти держави, за словами еколога Свена Гармелінґа, є недостатніми: „Те, що досі було обіцяно в межах захисту клімату, як з боку індустріальних держав, так і з боку країн, що розвиваються, ніяк не дозволить втримати зростання середньої температури у межах 2 градусів. На даний момент ми скоріше на шляху до зростання температур на 3,5-4 градуси.“

Певні зрушення були й на останніх кліматичних конференціях. Так, було домовлено, що з 2020 року країнам, що розвиваються, буде надаватися щорічно 100 мільярдів доларів. Конкретні обриси цієї допомоги будуть однією з тем конференції в південноафриканському Дурбані. Немає жодних сумнівів, що час не терпить зволікань. Вчені попереджають, що зміни клімату не стоять на місці лише тому, що не просуваються переговори.

Автори: Йоганнес Бек, Захар Бутирський
Редактор: Тетяна Бондаренко