Уже наприкінці 1980-х років експансію CD-дисків (компакт-дисків) на ринку музики було не спинити. Та вже тоді стало зрозуміло, що не всі готові підкорятись загальному тренду. Йдеться про музичних діджеїв. Вони й сьогодні роблять ставку на аналогове й органічне звучання - передусім на глибокі й "теплі" баси, які є невід’ємною складовою дискотек та клубів.

Патрік - один з тих діджеїв, які залишаються вірними вініловій платівці. Він полюбляє фанк, соул, хіп-хоп, але також джаз і класику. Його музичний смак - різноплановий. Квартира Патріка просто вщент забита платівками. Він зізнається, що й сам не знає, скільки саме платівок він уже назбирав. Звісно, у нього так само багато компакт-дисків, а також MP3-файлів у комп’ютері. Але для виступів у клубах для Патріка не існує нічого іншого, окрім платівок.

MP3-файл - це ніщо інше, як "стиснута" музика, каже юнак. "Доводиться бувати на дискотеках чи в барах, де працюють діджеї, котрі навіть не попіклувалися, аби перевести свою музику в цифровий формат із збереженням високої якості, а просто взяли й стиснули її до рівня MP3. Це завжди відразу можна почути", - каже Патрік. Високі тони стають нечіткими, розмитими, "розмазаними", як каже діджей. А в голосах співаків може, за його словами, з’явитися ефект "шепелявості".

Важливим елементом роботи діджея для Патріка є платівковий програвач. Роботу з ним під час виступу він порівнює з грою музиканта на музичному інструменті. "Коли міксуєш дві пісні, то повністю покладаєшся на своє відчуття", - пояснює він. Сучасні діджейські пульти влаштовані так, що у випадку з цифровими форматами пісні можуть бути автоматично зміксовані в заданому темпі. З огляду на таку можливість Патрік лише крутить носом: "Тут потрібна ручна робота. Треба все робити, покладаючись на свій слух та передусім на свої руки". Втрачати можливість такої інтенсивної роботи з музикою Патрік у жодному разі не хоче.

Отже, без вінілу не обійтись. Він готовий змиритися з тим, що на роботу завжди треба носити з собою дві великих і важких валізи з платівками.

Діджеї за покликанням

Багато діджеїв, які працюють з вінілом, ставлять собі за мету поширювати серед мас радше рідкісну музику. Тому в культових клубах можна почути композиції, зміксовані з музики, котру можна "відкопати" лише після тривалих пошукових робіт.

Крамниці вінілових платівок, особливо ті, що спеціалізуються на антикваріаті, в цьому разі - якраз те місце, де й варто проводити пошук. На відміну від інтернету, тут можна на місці відразу й прослухати записи, а також особисто перевірити фізичний стан платівки.

Попитом користуються передусім особливі музичні напрями - північний соул, фанк, мінімал хауз, а також панк, вейв і різні специфічні ремікси. Гасло діджеїв, що працюють з вінілом, можна сформулювати так: "Усе, крім мейнстриму, масовий музичний продукт - табу".

Кожен діджей тішиться, коли він програє треки, яких більше ніхто не має, і коли йому вдається вивести на танцпол гостей клубу за допомогою класної, але досі мало кому відомої музики.

Платівки у джаз-барі

Metronom ("Метроном") - одна з джазових кнайп у німецькому Кельні. Заклад існує уже понад сорок років - про це нагадує особлива жовтизна стін, адже раніше, коли ще було дозволено палити в громадських закладах, у кнайпі було завжди задимлено. Стіни завішані фотографіями відомих джазових музикантів у перемішку з платівками.

За барною стійкою стоїть власник клубу Майк та один із працівників закладу. За їхніми спинами - традиційна батарея з різноманітних алкогольних напоїв, на самій горі - пляшки з дорогими сортами віскі. Поруч - довжлезна полиця, заповнена вініловими платівками. Усі - виключно з джазовою музикою, але відсортовані не за іменами виконавців, а за найголовнішими музичними інструментами, які використовують у джазі.

У ніші рівнем нижче б’ється "серце" клубу - тут стоїть програвач, на якому завжди прокручується якась джазова платівка. Часом він грає рідкісні записи, часом - відомі. Деякі платівки звучать ще дуже "свіжо", деякі натомість уже досить "хрустко". Усього в закладі нараховується близько двох тисяч платівок, каже Майк, але достеменно цього не знає навіть він.

Легенди з платівок

За барною стійкою сидить 70-річний Вальтер, попиваючи пиво. Він гордо розповідає про те, як був серед публіки знаменитого кельнського концерту американського джазового піаніста Кіта Джерретта, згадує, що той взагалі-то спочатку навіть грати не хотів через погано налаштований рояль. Та зрештою він таки зробив це, але лише після того, як організаторка концерту мало не кинулися під колеса авто, на якому Джарретт уже збирався поїхати геть. "Якби Джарретт здогадувався, що з цього вийде найбільш успішний за продажами фортепіанний концерт усіх часів, то він би так не витребенювався", - сухо коментує Майк.

Власник клубу Metronom - ходячий словник-довідник джазу. Майже до кожної платівки він може назвати рік запису, хто і з ким грав, хто і як поводився під час роботи в студії та хто і з ким мав сварку перед концертами. Подібні розмови знавців джазу постійно можна почути по обидва боки барної стійки.

Майк має також чимало платівок і в себе вдома. "Свої платівки якось і не рахуєш. Ти просто їх маєш", - каже він. Та одне число чоловік усе ж називає: два. Саме стільки він має компакт-дисків. Це - подарунки, пояснює він, від людей, які нічого поганого на увазі не мали, а просто не знали, що в чоловіка вдома навіть не має програвача компакт-дисків. "Такому місця в моїй оселі немає, - каже Майк. - Адже компакт-диски не мають душі".