Про які б кризові регіони не йшлося - Лівію чи Сирію, - готовність ЄС до інтервенцій була в останні роки на низкьому рівні. Участь у військових операціях користується на Заході дедалі меншою як суспільною, так і політичною підтримкою. На цьому тлі промови про закордонні військові місії, які минулого тижня лунали на Мюнхенській конференції з питань безпеки, справляли досить сміливе враження.

У той час, коли президент Німеччини Йоахім Ґаук пропонував, що Бундесвер "з принципу" не мав би стояти осторонь міжнародних конфліктів, державний секретар США Джон Керрі намагався надати завданням Заходу нового сенсу. "Як трансатлантична спільнота ми не можемо не втручатися, ми маємо робити більше, ніж лише зустрічатись, ми всі", - сказав він на конференції. "Те, що нам потрібно 2014 року, це трансатлантичний ренесанс, новий заряд енергії, зусиль та інвестицій, аби зміцнити фундамент нашої міці: наш економічний добробут, нашу спільну безпеку та спільні цінності", - заявив Керрі.

Європейцям час дорослішати?

Утім, хто конкретно мав би відігравати тут роль лідера, залишається менш зрозумілим. Слухаючи Керрі, принаймні на перший погляд, складається враження, що він має на увазі всіх. "Щоб впоратися з викликами - сьогоднішніми і майбутніми, - Америці потрібна сильна Європа, а Європі - активна Америка", - сказав Керрі.

Попри примирливий тон, експерти тлумачать ці слова однозначно. "Трансатлантичний ренесанс" - це ввічлива спроба сказати, що "настав час, коли ви, європейці, подорослішаєте і дбатимете самі про те, що відбувається поблизу вас", - сказав Нік Вітні, колишній британський дипломат у розмові з DW.

Скорочення оборонних видатків

Але що означає це для Європи, яка має стільки економічних проблем, що просто вимушена займатися передусім сама собою? Міжнародний інститут стратегічних досліджень, розташований у Великобританії, оприлюднив днями свій "Військовий баланс" - щорічну оцінку військової здатності та оборонної економіки. У вступній частині документу замальовується складна ситуація у Європі. "Обороні видатки у європейських країнах скорочуються у час, коли внаслідок нового спрямування оборонної політики США в азійсько-тихоокеанському регіоні велика вага відповідальності за міжнародну безпеку лягає власне на плечі європейців".

"Як все це можна поєднати? Очевидно взагалі ніяк", - каже в розмові з DW Генрик Гайденкамп, колишній стратегічний консультант у німецькому міністерстві оборони та науковий стипендіат у Royal United Services Institut. "Промову Ґаука потрібно розглядати як критичний голос - нагадування, що слід розуміти під відповідальністю держави, і якою ця відповідальність має бути", - пояснює експерт. За оцінкою Гайденкампа, є лише один шлях втілити в життя ідею Ґаука: "Потрібно працювати над поглибленням кооперації серед європейських народів". Утім, продовжив експерт, нині точиться ще забагто суперечок навколо національних привілеїв, які таке поглиблення співпраці ускладнюють.

2014 - вирішальний рік

За таких умов без ухвалення складних рішень, на думку Гайденкампа, не обійтись: "В чому ми готові поступитися одне одному, де ми діятимемо спільно, а де окремо? В яких сферах ми готові відмовитися від частину суверенітету, передати повноваження на європейський рівень? Це стосується, до речі, і військової промисловсті".

Є чимало ознак того, що 2014 рік стане вирішальним для військової співпраці. Місія НАТО в Афганістані завершується, а зустріч представників Північноатлантичного альянсу у вересні у Великобританії буде доброю нагодою, щоб переосмислити майбутнє таких місій.

Вітні вважає, що в афганській місії більше йдеться про дипломатію, ніж про творення нації. "Зусилля в Афганістані були хибним шляхом з погляду усіх європейців, - каже він. - Кожен з нас без захвату ставився до того, щоб робити щось на благо афганців, і без віри в те, що це справді має щось спільне з європейською безпекою. Громадськість ніколи не була переконана в цьому". За його словами, стимулом до введення військ в Афганістан були відносини з Вашингтоном.

Це все має змінитися, переконаний Вітні. "Є спокуса сховати голову під ковдру, мовляв арабська весна пішла хибним шляхом, що ми можемо з цим зробити? Власне, мало, тож дайте нам змогу просто залишатися осторонь. Але я вважаю, що це страшенно короткозоро для такого континенту, як наш - із сильною позицією щодо таких тем, як права людини, демократія чи геноцид".

Не ігнорувати громадськість

Але навіть за умови, що підвищення зовнішньополітичної активності здійснюється в інтересах усіх, зберігається питання, як переконати в цьому європейців. Адже вони скептично налаштовані до будь-якого виду втручання в ситуацію за межами своїх країн. Теми, пов'язані з політикою безпеки, на переконання Гайденкампа, мають нині значно більше пояснюватися, ніж раніше. І це має стати завданням провідних політиків, вважає він.

Крім того, нерозумно було б не брати до уваги протест громадськості. Урядовцям, особливо на європейському рівні, варто було б подбати про ефективніше використання військового інструментарію, зауважує Гайденкамп. "Якщо громадськість розуміє, що участь у чужому конфлікті є насамперед не військовим завданням, а завданням усього уряду, тоді вона зрозуміє і необхідність такого втручання".