Deutsche Wellе поспілкувалася із керівницею Українського форуму в рамках програми Росія та Євразія у Chatham House Орисею Луцевич та запитала її про головні події тижня в Україні: вплив ситуації із обміном полоненими на відносини України із Заходом, зняття депутатської недоторканності та політичні перспективи експрезидента Петра Порошенка.

DW: Пані Луцевич, які наслідки може мати нещодавнє звільнення Володимира Цемаха?

Орися Луцевич: Це не надсилає добрий сигнал українським союзникам на Заході, особливо тому що Україна співробітничає із міжнародною слідчою групою щодо MH17. Зараз, на цій стадії, важко сказати, чи відбувался якась непублічна комунікація чи надавалися пояснення. Але те, що ми знаємо з публічних джерел, його (Цемаха. - Ред.) помістили у список ув'язнених для обміну. Для Зеленського звільнення моряків було б особисто дуже важливим досягненням. Він хоче втілити це у життя, але він не бачить більшої, стратегічної картини, тому що вже за кілька років, це рішення може підірвати довіру, яку Україна так старанно намагалася отримати від своїх західних союзників. Тому, безсумнівно, це може завдати шкоди. Я не говорю, що це вже сталося, але є ризик того, що це послабить довіру, і нічого доброго у цьому немає, бо Україна не може протистояти Росії самостійно.

Тому Зеленський грає у дуже небезпечну гру. Цікаво, що зараз він дуже обережний у тому, щоби називати Росію агресором, він не говорить про особисту відповідальність Путіна за війну (на Донбасі - Ред.), адже він хоче залишити двері для обміну ув'язненими відкритими. Звичайно, ми говоримо про людські життя, коли говоримо про обмін, але війна впливає на всю країну, і поки не ясно, чи цей перший крок Зеленського призведе до подальших перемог, чи знови лише дасть Путіну додаткову перевагу.

Але звільнення Цемаха - не єдина гучна тема цього тижня. Як ви оцінюєте, приміром, скасування Верховною Радою депутатської недоторканності?

Це було одним із головних пунктів передвиборного порядку денного президента Зеленського - послаблення касти недоторканих, бо саме так депутатів сприймає суспільство, коли у них є ця недоторканність. Тому це не сюрприз, що отримавши більшість, вони ухвалили цей закон. Важливо зрозуміти, що це питання було на порядку денному в Україні з 2004 року. Колишній президент Ющенко також обіцяв це, але ніколи це не ставало реальністю. Тому той факт, що Зеленський нарешті досяг цього, є сильним сигналом для його прихильників, що він буде дотримуватися свого слова. Тому для нього зі стратегічної точки зору та для багатьох українців це важливо. Але я думаю, з точки зору законності, змін до конституції не достатньо, аби повністю втілити цю норму в життя - для цього необхідні зміни до закону про статус народного депутата та карного кодексу.

Ви не побоюєтеся, що це призведе, як це було у Туреччині, до ситуації коли подібний закон використовується президентом для того, аби запроторити опонентів за ґрати?

Я була у Києві нещодавно і розмовляла із деякими депутатами, які вважають себе зараз опозиційними і не належать до більшості, і вони занепокоєні. Авжеж, новий закон й зараз зберігає недоторканність стосовно голосування та політичних заяв. Але вони побоюються, що цілком можливою є ситуація, коли хтось підкладе наркотики до їхньої сумки і їх переслідуватимуть за зберігання наркотиків чи інші кримінальні злочини. Тобто є острах того, що проти деяких опозиційних лідерів почнуть фабрикувати справи. Також варто подивитися на контекст, та те, що сталося із колишньою головою Національного банку України Валерією Гонтаревою. Вона вважає, що інцидент у Лондоні та випадок, коли машина її сина була спалена, - це не збіг обставин, а спланована спроба їй погрожувати.

Яку роль зараз відведено опозиції?

Президент, що має в своїх руках тверду більшість у парламенті, може нав'язувати більшість рішень, що сильно ускладнює становище опозиції, як і у будь-якій країні. Якщо у вас уряд більшості - опозиції складніше впливати на процес. Авжеж, в Україні медіапростір є досить викривленим. Через перебування телеканалів у приватній власності, доступ до них є певним чином нерівним. Але так чи інакше можна помітити, що усі помітні політичні лідери, навіть Порошенко, зараз мають доступ до телеканалів. Таким чином уся опозиція від Порошенка до (лідера "Опозиційної платформи - За життя" Віктора. - Ред.) Медведчука має доступ до телеканалів.

А яку роль тепер відіграватиме Порошенко?

Він залишився у політиці, аби продовжити боротьбу та зберегти деякі з досягнень його адміністрації. Особливо, мені здається, він зацікавлений у збереженні західної коаліції проти російської агресії. І ви бачите, що він є членом комітету з закордонних справ парламенту, таким чином він буде залучений до парламентської дипломатії. І, авжеж, ви знаєте, що він зайшов у парламент зі значно меншою групою, ніж раніше, але це, все одно, дає йому платформу (для політичної діяльності. - Ред.) та можливість просувати свій порядок денний. Це дає доступ до інформації. Також важливим є те, що це є запобіжником проти кримінального переслідування, адже якщо ти знаходишся у політиці, це надає тобі певного імунітету, бо завжди серед українців чи на Заході буде підозра, навіть за обґрунтованих причин для переслідування, що воно є політично мотивованим. Це надає йому певний захист.

Чи не несе нова політична ситуація загроз для балансу між різними гілками влади? 

Це не дивно, що передусім Зеленський намагається зробити якомога більше речей якомога швидше. Він розуміє, що рано чи пізно єдність у його партії буде розмиватися під тиском різних інтересів, що почнуть з'являтися через корупційний спадок минулого або нові корупційні зв'язки. Україна сповнена цим. Тому буде дуже важко уберегти його депутатів від подібного впливу. Це шкодить дорадчій демократії, коли члени парламенту по-справжньому не сперечаються про закони, не обговорюють їхньої користі для своїх виборчих округів. І я вважаю, що загалом їхня відповідальність перед мешканцми своїх округів є дуже слабкою, бо вони всі були обрані просто тому, що були у списку партії Зеленського і його бренд відчиняв будь-які двері. Тому він, образно кажучи, володіє ним, а вони в боргу перед ним. Якби не він, 80 відсотків цих людей ніколи б не опинилися у парламенті.