7 серпня набув чинності перший пакет поновлених односторонніх санкцій США проти Ірану. DW поспілкувалася про наслідки таких дій Білого дому для Тегерана та Близького Сходу з керівником програми США та трансатлантичних відносин Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP) Геннінґом Ріке (Henning Riecke).

Deutsche Welle: яка мотивація для повторного запровадження США санкцій проти Ірану?

Геннінґ Ріке: Американці ніколи особливо не переймалися іранською ядерною програмою. Натомість вони завжди спрямовували цілий пакет звинувачень у бік Ірану. Йдеться про підтримку Тегераном шиїтських збройних угруповань у сусідніх країнах, тиск на Ізраїль, зокрема відмова керівництва Ірану визнавати право держави Ізраїль на існування, незадовільна ситуація з захистом прав людини в Ірані, протистояння між Іраном та Саудівською Аравією, а також роль, яку Іран відіграв в Сирії та Іраку та посилення стратегічного положення Тегерана внаслідок цього.

Саме всьому цьому американці хочуть протиставити санкції. З точки зору США, (укладена 2015 року - Ред.) угода щодо іранської ядерної програми мала виокремити ядерне питання та деяким чином полегшити подальші переговори з Іраном. Це не спрацювало.

Тож тепер американський уряд під керівництвом Дональда Трампа та республіканців сподівається розвалити сильним економічним тиском режим у Тегерані, внаслідок чого самі іранці зможуть деякою мірою повернути собі демократію.

Хіба така політика США - реалістична?

Ні. Це - вкрай ризикована та навіть наївна політика. Те, що багато іранців критикують свій уряд, зовсім не означає, що вони в цілому не схвалюють ісламську республіку. А головне - іранці налаштовані дуже націоналістично й терпіти не можуть втручання ззовні.

Крім того, в Ірані кожен школяр знає, що 1953-го року США та Великобританія скинули демократично обраного президента та відновили авторитарне, сповнене насильства правління шаха. Іранці цього не забули.

Як ви оцінюєте шанси на збереження ядерної угоди з Іраном завдяки зусиллям з боку ЄС або уряду ФРН у вигляді надання Тегерану економічних гарантій?

Надії на це небагато. Вторинні санкції (тобто обмеження, які США накладуть на всі компанії, що ведуть бізнес з Іраном. - Ред.) також практично унеможливлять будь-яку співпрацю неамериканських компаній з Іраном у певних галузях. Та й інші види діяльності просто не можна буде профінансувати, адже банки, які раніше брали в цьому участь, вийдуть з цих операцій, щоб не підпасти під санкції з боку США.

Європейському Союзу буде не так просто щось протиставити цим механізмам. Хоча й існує так званий Статут про блокування, котрий деякою мірою забороняє європейським компаніям підкорятися американським обмежувальним заходам проти Ірану та передбачає можливості компенсацій європейським компаніям завданих від санкцій США збитків. Але все це дуже складно втілити в життя.

Та й підприємства самі вирішують, виходити їм у довготривалій перспективі з американського ринку чи ні. Адже цей ринок значно привабливіший, ніж іранський. Немає жодної правової можливості примусити європейські фірми працювати на іранському ринку.

Тобто американці створили такі умови, за яких практично жодна з держав, крім Росії та Китаю, не може вести нормально бізнес у Ірані. Тут є ЄС відносно небагато можливостей. Натомість росіяни та китайці можуть завдяки своїм державним компаніям підтримувати платіжні операції з Іраном.

Чи залишилося ще підґрунтя для спільної політики щодо Ірану для ЄС чи ФРН і США?

Я справді гадаю, що з боку німців та європейців простежується зацікавленість у тому, щоб повернути американців до спільної політики щодо Ірану. Однак якщо поглянути на список вимог до Ірану з боку державного секретаря США Майка Помпео, то це видавається непростим завданням. Варто згадати хоча б украй жорсткі вимоги щодо іранської ядерної програми. Згідно з вимогами Вашингтона, обмеження мають посилюватися й ставати значно тривалішими, ніж це передбачено в ядерній угоді 2015 року.

Так само розробку й виготовлення балістичних ракет вимагається повернути до вкрай низького рівня. Крім того, Білий дім вимагає від Ірану вийти з усіх конфліктів на Близькому Сході та припинити підтримку шиїтських угруповань. І перевірити стан виконання цих вимог частково не так просто. Від Ірану вимагається настільки зміни зовнішньополітичний курс, що від нього як від ісламської республіки вже майже нічого не лишиться.

А чи не занадто висувати такі вимоги?

Варто було б визначити, на чому саме американці наполягатимуть. Це правильно, що від Ірану вимагається обмежити ракетну програму. Переговори про це мають стати частиною цілого пакета. Так само не може бути й мови про сумніви в праві на існування держави Ізраїль, хоч Ірану це нелегко даватиметься, адже в цій країні ворожість до Ізраїлю перетворилася ледь не на державну ідеологію.

Також можна було б в принципі вимагати, щоб Іран відігравав конструктивну роль в конфліктах у Сирії та Ємені, та скористувався своїм впливом на певні угруповання, щоб домогтися припинення бойових дій.

Якби Іран зміг все це продемонструвати, тоді американцям було б важче заявляти щось типу: "Ви - погані хлопці". Але перелік пунктів, щодо яких варто було б провести переговори, виявився б дуже розлогим. І все це вимагало б значних поступок з боку Ірану. У більшості сфер американці та європейці виступали б спільно. Але вже потрощено багато посуду, довіри вже немає, особливо після того як Трамп воліє наново обговорити всі теми, адже в декого виникає питання: "Чи можна взагалі покладатися на якість домовленності?"

Що ж тоді лишається робити Ірану?

Власне, Іран не зацікавлений у тому, щоб вести переговори щодо цих санкцій заради подовження чинності ядерної угоди. Натомість Ірану цікаво було б якось піти назустріч Заходу. Але американці настільки підвищили ставки, що Тегеран навряд чи зможе це зробити.