Президент Франції Еммануель Макрон 9 грудня у Парижі прийматиме саміт "нормандської четвірки", де він з лідерами України, Німеччини та Росії обговорюватиме наступні кроки для мирного вирішення конфлікту на Донбасі. Водночас влітку Макрон повідомив про намір зблизитися з Росією у питанні безпеки в Європі. Крім цього, президент Франції відзначився суперечливими заявами, передусім про "смерть мозку" НАТО. Експерт французького аналітичного центру Інститут Жака Делора Мартен Мішело називає слова французького президента "стратегічним шоком". DW розпитала Мішело про те, чого очікувати від Макрона на саміті "нормандської четвірки" під час заходу щодо мирного процесу для Донбасу в брюссельському аналітичному центрі імені Вілфріда Мартенса.

Deutsche Welle: Які цілі ставить перед собою Макрон на саміті "нормандської четвірки"?

Мартен Мішело: Перша ціль Макрона - легітимізувати зближення з Росією. Саміт "нормандської четвірки" - хороша нагода перезапустити діалог з Росією та довести, що Макрон може зводити мости, знаходячи рішення конфліктів у сусідніх з ЄС країнах. Але сам я не прихильник того, аби Україна чи Донбас ставали інструментом для стратегічних амбіцій Макрона.

А друга ціль?

Він хоче прославитися як людина, яка допомогла миру повернутися в Україну. Для нього це дуже важливо. Йому потрібне велике досягнення у зовнішній політиці. Це вписується у його ціль бути лідером у визначенні зовнішньої політики ЄС.

Які міркування стоять за намаганням Макрона досягти зближення з Росією?

Він думає, що США більше не є надійним безпековим партнером. І що у прийдешні роки США та Китай будуть воювати між собою в економіці, якщо не на справжньому полі бою. Росія при цьому так само буде між США і Китаєм. І для того, аби Росія не опинилася у таборі Китаю, він хоче залучити Росію до системи безпеки в Європі. Зокрема і через те, що Макрон визнає, що Росія є і залишиться головною загрозою безпеці в Європі. Тому допоки Європа не зможе належним чином захистити себе, то треба, щоб Росія була радше партнером, а не загрозою.

Тобто, в цій картині і ЄС, і Росія перебувають між двома великими гравцями - США і Китаєм. І тому Макрон намагається знайти щось спільне з Росією, правильно?

Так. Є спільні інтереси не лише у встановленні миру в Східній Україні, але також, наприклад, на Близькому Сході. І коли Макрон каже, що головна загроза для НАТО - це тероризм, коли він говорить про співпрацю з РФ проти тероризму, то має на увазі, що Росія активно діє у Сирії і є потреба координувати з нею дії там. Тож є спільні інтереси з Росією, але не так багато, як можна було би подумати. Макрон також займає жорстку позицію щодо прав людини в Росії, щодо російської дезінформації, він жодним чином не відмовляється від французьких зобов'язань в рамках НАТО щодо стримування (Росії. - Ред.), зокрема патрулювання неба над Балтикою, участі французьких військ у батальйонах на ротаційній основі в країнах Балтії та Польщі. Тож є дві основи політики Макрона: діалог і стримування. Крім цього, його слова демонструють, що він не сприймає російську модель економіки або ж брязкання зброєю.

У "нормандському форматі" Франція та Німеччина намагаються відігравати роль посередника. Після ініціативи Макрона щодо зближення з Росією, чи може він продовжувати відігравати цю роль, або ж він буде надмірно тиснути на президента України Володимира Зеленського?

Зеленський сам став причиною тиску на нього. Якби Зеленський не почав просувати (мінський процес і переговори у "нормандському форматі". - Ред.), то Макрон би не тиснув додатково на нього. Тож українська сторона була ініціатором. А Макрон вирішив скористатися нагодою, і це для нього такий собі тест на життєздатність французько-російських відносин і на те, чи ми можемо розмовляти одні з одними. Ми не можемо виключити, що жодної домовленості 9 грудня в Парижі не буде.

Але чи може бути Макрон достатньо нейтральним для цієї ролі?

Франція не є і ніколи не буде Швейцарією. І позиція Німеччини як посередника є не гіршою і не кращою за французьку. Кожна європейська країна має у відносинах з Росією свій "багаж". Але для того, щоб Франції відігравати роль посередника, вона має дати зрозуміти, що вона не почне перегляд санкцій на рівні ЄС. Або ж вказати, у чому полягають її довгострокові економічні інтереси. І якщо є приховані економічні інтереси, які несумісні з територіальної цілісністю та суверенітетом України, то тоді я буду занепокоєний роллю Франції як посередника. І тому важливо побачити, яким буде підсумок переговорів про газ, проведенню яких на саміті "нормандської четвірки" Франція хоче сприяти.

Говорячи про санкції, чого Ви очікуєте після саміту в Парижі?

Я роздумую, коли ж Макрон вдасться до чергового "стратегічного шоку" чи "стратегічної несподіванки". Ми знаємо, що французька промисловість загалом не є прихильною до санкцій. Тому і є намагання позбутися санкцій з боку промисловості, до якої Макрон є близьким. Для міркувань Макрона відіграє роль, що одностайність щодо санкцій на рівні ЄС не є сильною. Я не здивуюся, якщо наступного року Макрон спробує влаштувати "великий шок" у питанні санкцій і спробує переглянути санкції на більш прийнятні для Франції, не скасовуючи їх взагалі.

А чи бачите Ви зараз якісь намагання з боку Франції щось змінити у питанні санкцій?

Ні, зараз нічого не відбувається. Франція надалі відстоює позицію, що без домовленості щодо імплементації мінської угоди не буде перегляду санкцій. Але тоді, якщо якийсь результат буде наступного тижня у Парижі, то питання санкцій буде порушено. Це чітко було пріоритетом для французького уряду, також і за попереднього президента (Франсуа Олланда. - Ред.). Попередній прем'єр прямо казав, що ці санкції не повинні бути постійними. Тож так, є дискусії, але не відбувається нічого конкретного, я маю на увазі, що Франція не порушує це питання у Раді ЄС.