У 2016 році статистика показала 68 випадків захворювання на 100 тисяч населення - майже вдесятеро більше, ніж, наприклад, у Німеччині. Крім того, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, понад 20 відсотків випадків хвороби залишаються невиявленими. Найбільшу небезпеку становлять стійкі до антибіотиків мультирезистентні форми інфекції. Україна входить у десятку лідерів світового антирейтингу за абсолютною кількістю випадків резистентного туберкульозу.

Тож незважаючи на певні поступи у боротьбі з туберкульозом в Україні, ситуація залишається досить критичною. Про те, як її можна виправити, DW розповів генеральний директор Центру громадського здоров'я МОЗ України Володимир Курпіта.

 DW: Реформа протитуберкульозної служби передбачає впровадження амбулаторних моделей лікування. Проте багато медиків досі підтримують традиційну ізоляцію пацієнтів у стаціонарі, хоча його називають "розсадником туберкульозу". Яка ваша думка?

Володимир Курпіта: Твердження про розсадник не зовсім правильне, але стаціонари справді можуть сприяти поширенню резистентності, якщо в них порушують правила інфекційного контролю. Річ у тому, що резистентність формується до якогось конкретного препарату. На жаль, у туберкульозних диспансерах пацієнти лікуються у загальних палатах та неминуче спілкуються один з одним. Уявіть: ми з вами поговорили, ви мені передали свою резистентність, а я вам - свою. А якщо поруч з нами людина, яка не має резистентності, то вона резистентність може отримати.

З цієї ситуації існує два виходи: або перебудовувати диспансери таким чином, щоб забезпечити повноцінну ізоляцію пацієнтів за типом резистентності, або надавати лікування амбулаторно. За даними ВООЗ, другий варіант - найдоцільніший з економічної точки зору, оскільки вже через тиждень-півтора від початку лікування пацієнт не виділяє мікроорганізми. Тобто він продовжує хворіти, але вже не нікого не інфікує.

Однак ізоляція здається логічною на етапі, коли пацієнт ще може інфікувати інших. До того ж, що робити, якщо людина відмовляється від лікування?

Це міф, що у нас є люди, які відмовляються від лікування. Люди можуть відмовлятися від умов, в яких їм пропонують лікування, від нерозуміння, чому їм потрібно лікуватись.

Інколи розповідають, що потрібна обов'язкова госпіталізація. Але ми повинні розуміти, що туберкульоз не така заразна інфекція як, наприклад, грип або кір. Існуть прості правила, які дають змогу зменшити ризик навіть тоді, коли хворий залишається вдома - зокрема, провітрювання, перебування на свіжому повітрі. І тому ізолювати в лікарнях пацієнтів, які, скажімо, живуть у приватних будинках у селах - значно гірший варіант, аніж залишити їх удома і дати їм змогу сиділи в садочку або гуляти на вулиці під сонцем. Потрібно змінювати ментальність, зокрема, фтизіатричної служби. І це - один з напрямків реформи.

Кількість нових випадків мультирезистентного туберкульозу досі стабільно висока. Як можна це змінити?

Ми запровадили нові методи діагностики, які дозволяють встановити діагноз "туберкульоз" протягом чотирьох годин. Тобто вже через чотири години після тесту на спеціальному апараті можна дізнатися, чи виділяє пацієнт паличку і чи має резистентність до одного з двох найпоширеніших препаратів - рифампіцину. В Україні таких апаратів зараз більше 60-ти. Та до 2020 року ми плануємо мати 196, що, безперечно, покращить результати діагностики. В Україні запрацювали декілька потужних лабораторій, які дають змогу швидко визначати резистентність до препаратів другого ряду і призначати ліки, які будуть ефективними у конкретному випадку. Це так звані Hain-лабораторії. Зараз в Україні доступні всі групи препаратів, необхідні для лікування мультирезистентного туберкульозу.

Протитуберкульозні препарати безкоштовні для пацієнтів?

Так, і це дуже важливо. Поки ми не можемо забезпечити лікуванням від побічних реакцій, і це дійсно проблема, але лікування власне туберкульозу є безкоштовним для всіх пацієнтів.

Як війна на Донбасі вплинула на епідеміологічну ситуацію з туберкульозом?

Донеччина завжди була однією з найбільш уражених туберкульозом областей України, зокрема і щодо мультирезистентного туберкульозу і коінфекції з ВІЛ. Зараз там тривають бойові дії, люди переїжджають і тому існує потенційний ризик перенесення туберкульозу та ВІЛ.

Крім того, збільшується кількість захворювань на туберкульоз серед військовослужбовців у зоні АТО. Йдеться не про сотні чи тисячі хворих, але раніше таких випадків було менше десяти, а нині маємо вже кілька десятків.

Проблемою є й обмежений доступ на неконтрольовану територію. Все дуже складно навіть з обміном інформацією з тією територією. Так званий уряд так званої "ЛНР" заборонив доставку препаратів до себе, тож ми були змушені везти їх через "ДНР". Безперечно, це ускладнює доступ пацієнтів до препаратів.

Серед внутрішніх переселенців є хворі на туберкульоз, але, на щастя, їх не багато. Інколи бюрократичні механізми не дозволяють їм вчасно потрапити до лікаря, вчасно поставити діагноз. Ми намагаємося цю ситуацію виправити.

Чи є переселенці групою ризику?

Розумієте, туберкульоз - це хвороба, яка може уразити всіх, але вищий ризик серед, хто опинився у скрутній соціальній ситуації. Тому в переселенців вищий ризик інфікування і невдалого лікування. Якщо люди не мають постійного місця проживання, переїздять, то забезпечити їм лікування складніше.

Загалом ми не спостерігаємо підвищення захворюваності серед внутрішньо переміщених осіб у 2016-2017 роках. Але з огляду на світовий досвід розуміємо, що це - зона ризику.

Часто кажуть, що кожен може захворіти на туберкульоз. Чи великий шанс заразитися для пересічної людини, яка не належить до жодної з груп ризику? Наприклад, у громадському транспорті, у магазині, на вулиці?

Ми з вами майже всі в Україні, на жаль, інфіковані туберкульозом. Туберкульоз - це дуже підступна хвороба. Тривалий час вона може ніяк не виявиляти себе, але "сидіти" у нашому організмі. Для зараження необхідно, щоб почали діяти додаткові чинники, наприклад, у повітрі з'явився інфекційний аерозоль. Тобто щоб хвора людина чхнула або почала кашляти. Я маю великий сумнів, що, наприклад, в метро можна заразитися туберкульозом, бо там дуже великі протяги і аерозоль одразу розвієються. Радше можна підхопити інфекцію в черзі у банку або в лікарні.

А ось інший міф: хтось кашляв, інфекція осіла на поручні, а потім ми її звідти "злизали" чи "з'їли" і - захворіли. Це неправда, бо туберкульоз передається повітряно-крапельним шляхом. І щойно паличка сяде на щось і зліпиться з брудом або просто поверхнею, вона вже не підніметься. А для зараження потрібно, щоб знову хтось чхнув або кашлянув. Цей міф уже багато разів спростовували, але чомусь він досі живе серед наших лікарів.

Чи існує загроза "експорту" туберкульозу з України до Євросоюзу?

Періодично ми чуємо новини, що хтось з українців поїхав до ЄС і у нього виявили туберкульоз. Це дійсно великий скандал для європейських країн, бо в них низька захворюваність. Ми тісно співпрацюємо з Європейським центром з профілактики та контролю захворюваності (ЄЦКЗ) і не отримуємо від них даних про збільшення випадків туберкульозу, завезених з України до ЄС. Зазвичай люди, які хворіють, не подорожують - вони хворіють вдома. Хоча потенційний ризик існує, адже в Україні значно більше хворих на туберкульоз, ніж в ЄС, а щоб виявити хворобу, потрібен певний час, протягом якого люди справді можуть кудись виїжджати. Проте поки європейці не інформували нас про те, що в якійсь країні ЄС зафіксували масову міграцію українців з туберкульозом, які створили якусь проблему. Поодинокі випадки трапляються, але вони не масові.

ВООЗ оголосило мету на 90 відсотків порівняно з 2015 роком знизити рівень захворюваності на туберкульоз. Чи реалістично це в Україні?

До 2035 року це абсолютно можливо. В нас є підстави бути оптимістами, адже з'являються технології та ресурси, яких не було раніше.